Читать «Координати чудес» онлайн - страница 6
Роберт Шеклі
РОЗДІЛ 3
— Що це! — крикнув Кармоді.
— Отже, — промовила похмура особа, — злочинець таки не уникне кари. Дивись на мене, Кармоді! Я — твій кат! Тепер ти відповіси за свої злочини проти людства і за гріхи супроти себе самого. Та я маю додати, що це лише попередня кара і її не врахують у кінцевому вироку.
Кат витягнув з рукава ніж. Кармоді здушило горло і він не зразу здобувся на слово.
— Спиніться! — закричав він. — Я тут не для страти!
— Знаємо, знаємо, — заспокійливо сказав кат, приміряючись уздовж леза до яремної вени Кармоді. — Тут усі так говорять.
— Але це правда! — зойкнув Кармоді. — Мені мають видати Виграш!
— Що? — перепитав кат.
— Виграш, хай йому біс! Виграш! Мені сказали, що мені належить Виграш! Спитайте Кур’єра, він привів мене отримувати Виграш!
Кат пильно подивився на нього і відвернувся, мов невинне ягня. Ткнув у клавішу на панелі. Сталеві обручі перетворилися на серпантин. Чорний катів одяг став білим. Ніж-авторучкою. Замість близни на щоці з’явився жировичок.
— Усе гаразд, — сказав він без тіні каяття. — Я ж попереджував їх, щоб не з’єднували Департамент Дрібних Злочинів і Контору Тоталізаторів. Так ні, мене ніхто не хоче слухати. Так їм було б і треба, якби я убив вас. Ото було б сміху, правда?
— Мені було б не дуже до сміху, — хапаючи дрижаки, видушив з себе Кармоді.
— Добре, через непролиту кров нема чого плакати, — сказав Чиновник, що відав Виграшами. Якщо ми братимемо на себе відповідальність за всі випадковості, то вичерпаємо випадковості, щоб узяти на себе відповідальність за… Що я кажу? Менше з тим, фраза правильна, навіть якщо й слова не ті. Ваш Виграш десь тут.
Він знову натиснув клавішу. Ту ж мить у кімнаті матеріалізувався масивний захаращений письмовий стіл, що трохи повисів на два фути над підлогою, потім гупнув униз. Чиновник почав відкривати шухляди і викидати звідти папери, бутерброди, друкарські стрічки, облікові картки та недогризки олівців.
— Виграш має бути десь тут…- розпачливо примовляв Чиновник. Натиснув іншу клавішу на панелі. Стіл зник, і панель разом з ним.
— Чорти б його! Нервів не вистачає! — скрикнув Чиновник і, сягнувши рукою в повітря, щось там намацав і натиснув.
Мабуть, це була знову не та клавіша, бо з передсмертним стогоном зник і сам Чиновник. Кармоді залишився в кімнаті сам. Він чекав, мугикаючи під ніс якусь фальшиву мелодію. Чиновник виник знову і вигляд мав не гірший, аніж до своєї пригоди, хіба що на лобі світився синець, а на обличчі проступала досада. Під пахвою він тримав яскраво обгорнутий пакуночок.
— Вибачте, будь ласка, за затримку, — вибачився він. — Сьогодні, здається, все не так.
Кармоді видобув з себе бліденький жарт:
— А хіба можна інакше керувати галактиками?
— А як ви хочете, щоб ми ними керували? Ми тільки реагуємо, розумієте?
— Розумію, — погодився Кармоді. — Та все ж я сподівався, що тут, у Галактичному Центрі…
— Ви, провінціали, всі на один копил, — втомлено проказав Чиновник, — переповнені нездійсненними мріями про порядок і досконалість, а вони — просто ідеалізована проекція вашої власної меншовартості. Слід би вам уже знати, що життя — штука безладна, що сила радше поділяє, а не об’єднує, і чим вищий розум, то більше ускладнень. Ви, мабуть, чули про теорему Голджі: порядок — це найпримітивніше й відносно довільне групування об’єктів у хаосі Всесвіту. І коли розум і сила істоти наближаються до максимуму, то її коефіцієнт керованості (якщо його вважати продуктом розуму й сили і позначати символом «ізм») наближається до нуля завдяки страшливій геометричній прогресії числа об’єктів, які слід осмислити й регулювати, що перевищує арифметичну прогресію Розуміння.