Читать «Поправка на Ікс» онлайн - страница 32

Мій далекий друже, над кристалофоном висить годинник, і я стежу за хвилинною стрілкою. У нас мало часу, а я ще нічого тобі не сказала. Мені важко підшукати потрібні слова.

Ти пам’ятаєш вечір напередодні твого вильоту? Ти вилітав уранці, на три тижні раніше за мене, і це було наше прощання. Ти пам’ятаєш, того вечора ми майже не розмовляли. Ми довго стояли біля річки, а над містом повз темно-червоний від незліченних вогнів осінній туман. Крізь туманне марево пробивалося світло кремлівських зірок, і здавалося, що ці зорі так само далеко від нас, як і ті, до яких нам треба було летіти. А потім ти спитав: “Любиш?” — і я відповіла: “Спитай, коли повернемось”. Ти сказав: “Через півтора року…” Це для нас, подумала я. А на Землі минуть десятиліття. Що буде тут, на цьому місці? І, ніби вгадавши мої думки, ти неголосно промовив: “Ми прийдемо сюди. Правда ж?”

Чому я тоді не відповіла на твоє запитання? Чому?

Через кілька днів я знову лрийшла на це місце. Я прийшла одна, твій корабель уже набирав швидкість десь там, у чорній безодні. До болю в очах я вдивлялася в затягнуте хмарами небо. Було напрочуд тихо, і тільки зрідка шелестіло листя, наче скупий вітер рахував, чи багато їх залишилося.

Я знала: мене вже чекають на ракетодромі. Обставини склалися так, що я покинула Землю раніше, ніж ми припускали. До системи зірки РОС-154 прямував з особливим завданням зоряний корабель “Орлятко”, і мене призначили дублером радіоінженера. Цього останнього вечора я дивилася з нашого пагорба на вогні Москви. Їх було багато, вони простягалися до горизонту, зливаючись там у широку світлу смугу. Мені не вірилось, що незабаром і ці вогні, і всі вогні Землі, і сама Земля перетворяться в світну цятку. А потім зникне і цятка, і лишиться тільки безмежна чорна пустота…

Ми летіли до Електри, планети в системі зорі РОС-154. “Орлятко” повинне було доставити на Елект-ру нейтринний генератор. Я не розповідатиму про політ — ти прочитаєш про нього в рапорті капітана. Ми досягли Електри і на озерному ракетодромі, поки куці, схожі на травневих хрущів буксирувальники тягли корабель до причалу, дізналися, що нас чекає спішний зворотний рейс.

Через три години, коли закінчувалося вантаження, по трапу піднявся чоловік у чорному светрі. Це був наш єдиний пасажир — людина, про яку на Землі розповідали легенди. Тут його називали Відкривачем.

Нечасто одне слово може вмістити життя людини. Легенди, які я чула на Землі, здавалися мені поетичним вимислом, не більше. Але тут, на Електрі, я зрозуміла, що ці легенди — слабкий відгук дійсності.

Людина, яку називали Відкривачем, народилася на першому кораблі, що летів до Електри. Тридцять один рік тому корабель досяг Електри. Чужа планета стала батьківщиною Відкривача. Це була дивна планета. В її атмосфері було вчетверо більше кисню і вдвічі більше вуглекислого газу, ніж в атмосфері Землі. Вода, насичена вуглекислотою, вирувала й пінилась. Над іржавими скелями здіймалося полум’я незліченних газових джерел. Рослини й тварини жили буйним, не схожим на земне життям, У кам’янистих пустелях на кілька годин виростали непрохідні ліси і так само швидко зникали. Вітер відносив у небо потоки горючих газів. Вони згоряли, і на висохлий грунт падалн струмені киплячого дощу…