Читать «Поправка на Ікс» онлайн - страница 34

Валентина Миколаївна Журавльова

Величезний ракетодром, з якого вилітав наш корабель, був переповнений людьми, які проводжали Відкривача. Але десь поряд блискали вогні зварювання. Там будували стартову площадку для польотів до не-дослідженнх зоряних систем. Люди працювали і в день вильоту Відкривача.

З верхньої площадки трапу Відкривач довго дивився на чорний серпанок, що ховав горизонт. Червоний диск зорі РОС-154 повільно занурювався в цю схожу на передштормове море імлу. “Орлятко” було готове до старту, але ми чекали…

В перші ж години польоту ми зрозуміли, як важко буде Відкривачеві. Регенеративні установки підтримували на кораблі земну атмосферу. Відкривач не міг дихати земіним повітрям; він виріс на Електрі, і тепер йому не вистачало кисню. Його помістили в окрему каюту, в яку подавалося насичене киснем повітря. Лише раз за добу Відкривач виходив з своєї каюти. Йому було важко дихати, але він хотів звикнути до земного повітря. Годину — з двадцятої до двадцять першої — він проводив у кают-компанії. Він майже не говорив: слухав, як говорили ми, і зрідка вставляв кілька слів.

Він з’являвся в кают-компанії точно о двадцятій. Повільно, уникаючи зайвих рухів, підходив до свого крісла. Ішов, нахилившись уперед, наче переборюючи опір вітру. Темні окуляри захищали його очі від корабельних ламп, що випромінювали сонячне, багате на ультрафіолетові промені світло. Атмосфера Електри, що мала у верхніх шарах багато озону, не пропускала ультрафіолетового проміння, і обличчя Відкривача, яке ніколи не знало загару, було неприродно білим. Відкинувшись на спинку крісла, глибоко дихаючи напіввідкритим ротом, у темних окулярах, що підкреслювали його блідість, Відкривач справляв враження тяжкохворого.

Ми, не змовляючись, намагалися розважити свого пасажира: безтурботно балакали, розпитували Відкривача про його роботу (він писав історію підкорення Електри), говорили про Землю, охоче сміялися з кожного жарту — і ні словом не обмовилися про те, що загрожує кораблю. У ці шістдесят хвилин для нас не існувало ніяких небезпек…

Про що думав Відкривач, слухаючи наші розмови? Чи розумів він, що ми тільки граємо? Можливо. Не знаю, як інші, але в присутності Відкривача я відчувала себе дитиною. Усі ми, по суті, ще дуже мало зробили в житті, а Відкривач зробив стільки, що вистачило б на багато поколінь.

Цілком імовірно, що Відкривач з самого початку бачив нашу гру. Але він мовчав. А на його обличчі нічого не можна було прочитати. Коли він зрідка знімав окуляри, мене вражав контраст між жвавими, дуже виразними очима і зовсім нерухомим, схожим на мармурову статую обличчям. “Результат самітності, — сказав якось наш лікар. — Усі почуття пішли вглиб”.

…Стрілка годинника невблаганно рухається по циферблату. Треба поспішати, і я говоритиму про головне.

Якось Відкривач, спустившись до кают-компанії, нікого там не застав. Обставини склалися так, що екіпаж повинен був працювати. Ніхто не міг залишити пост керування. І тільки мені капітан наказав іти до кают-компанії. Я дублер, І для мене політ вважався навчальним.