Читать «Яким ти повернешся?» онлайн - страница 41

— Некрасов, — сказав я, стримуючи усмішку. — А були іще Пушкін і Лермонтов, Уеллс, Жюль Верн, Бальзак, Свіфт, Маяковський, Чапек…

— Одну хвилинку, — попрохав він, — повторіть ще раз. Я запам’ятаю їхні прізвища.

— Це надто довго, — зауважив я, відвертаючись до стіни, щоб він не побачив виразу мого обличчя.

— Назвіть хоча б найвідоміших, — не відставав Юлій Михайлович.

Довелося поступитися. Я довго називав прізвища письменників.

На другий день я поїхав у відрядження і повернувся за тиждень. Виявилося, що і Юлія Михайловича весь тиждень не було на роботі — він попросив у Григорія Гурійовича дати йому відпустку.

Прийшов він у понеділок і, задоволено всміхаючись, сказав:

— Я втомився, як Сізіф, але досяг успіхів, як Геракл. Чи… як Робінзон на безлюдному острові. Адже я й сам був наче той безлюдний острів, на якому нічого не росло.

До кінця дня і по тому він сипав цитатами, сам складав порівняння. Намагався заводити дискусії про героїв Жюля Верна і Достоєвського. Особливо його вразили хемінгуеївський старик і “Маленький принц” Сент-Екзюпері. Він міг їх цитувати годинами. А втім, Юлій Михайлович декламував і Шекспіра, Фейхтвангера, Єфремова, Бєляєва і багатьох інших.

Я здивувався:

— Ви ж сказали, що знаєте лише кілька віршів.

— То було тиждень тому, — пояснив він. — Я ходив у публічну бібліотеку і перечитав усі книги, які там є.

— Сотні тисяч томів? — запитав я.

— Звичайно, — спокійно відповів він. — Це було мені конче потрібно. Я став краще розуміти людей.

На якусь мить я уявив собі можливості сигома, і мені чомусь стало не по собі. Більше я ніколи не пробував глузувати з нього.

Якось Григорій Гурійович сказав мені, що тепер у нього лишається багато вільного часу і він навіть почав збирати сірникові етикетки.

Я відчув, що всі ми мріємо повернути ті ненависні дні, коли не змогли вирішити проблеми і нам доводилося сидіти в конструкторському бюро до пізньої ночі. Я вже готувався писати доповідну записку в управління, коли нам дали спішне завдання, складніше за попереднє.

Ми доручили Юлієві Михайловичу накреслити додаткового двигуна, а самі сіли за конструкцію рульового управління. За тих умов, для яких призначався новий стратоплан, це було головне.

“От і вирішено питання взаємовідносин з Юлієм Михайловичем, — думав я. — Ніхто не заважає нам знову працювати до знемоги”.

ІІ

Уже до кінця кварталу ми зрозуміли, що не виконаємо завдання. Мене викликали до начальника. Наш спортсмен і серцеїд Коля Букайчик, який раніше майже не розмовляв з Юлієм Михайловичем, запросив його пограти в теніс. Григорій Гурійович у розмові про сигома прохопився: “Наш рятівник”. А мені під час чергового розносу в директора спало на думку: “Коли нам давали це завдання, то розраховували на сигома. І зрештою, він — мій підлеглий”.

Неважко здогадатись, яке завдання дістав Юлій Михайлович.

Того дня я повертався додому раніше ніж звичайно. Нараз попереду помітив знайому постать. Юлій Михайлович кудись поспішав. Він міг би ввімкнути гравітатори і полетіти, але чомусь не робив цього. Я йшов, намагаючись не випускати його з поля зору, і вперше за весь час нашого знайомства подумав: “А як йому серед нас?” Правда, Юлію Михайловичу ніхто не забороняв зустрічатися з іншими сигомами — двоє чи троє з них лишалися на Землі, решта розвідували для людей Венеру і Марс. Однак більшу частину доби він все-таки перебував серед нас.