Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 45

Грабіжник рішуче ступив крок уперед між рядами полісменів. Міністрові здалося, ніби Лосс іде не по твердій землі, не по бетону, а по трясовині. Ноги його неначе пружинили. Що таке? Галюцинації чи що? А втім — пусте. Перевтомлені нерви…

Лосс почав підніматися по сходах. Шліссер полегшено зітхнув і рушив услід за полісменами, які супроводжували дивного злодія.

Небачена зухвалість

Лосс зупинився на сходах, примружився від яскравого проміння сонця. Юрба, ледве стримувана охоронцями, зашуміла. Почулися вигуки обурення і схвалення:

— Молодець!

— Оце так! Пробрався до центрального складу. Золота голова, такому бути б міністром.

— Я на місті уряду ввів би розстріл отаким. Якщо він так легко пробрався в підземні склади, то що говорити про наші будинки.

— Сам наїв морду, а мрієш про розстріл інших. Ти думаєш, він поліз до банку від хорошого життя?

— А ти не дуже! Сам, видно, з таких!.. Коли хочуть їсти, то йдуть працювати, а не красти.

— Ей, хлопче! Розкажи свій секрет — може пригодиться.

— І не сором. Такий молодий — поліз красти…

Весь цей вихор вигуків ринув на Лосса, але обличчя злочинця залишилося незворушним. Він зверхньо й гордовито оглянув юрбу, владно махнув рукою Шліссеру:

— Поїхали. Досить слухати цих горлопанів.

Міністра покоробила зухвалість Лосса. Він хотів різко обірвати його, але в якусь частку секунди помітив, що рука злодія зачепила плече полісмена, який стояв поряд, і вільно… саме вільно пройшла крізь нього.

Шліссер протер очі, з острахом оглянув постать порушника.

— Що за чортовиння? — пробурмотів він.

Лосс нетерпляче озирнувся, холодно глянув на міністра.

— Чому ви мнетесь? Де ваша машина?

Поліцаї з цікавістю подивилися на свого всесильного шефа. Вони ніколи не чули, щоб злочинці так розмовляли з самим міністром.

Обурення закипіло в грудях Шліссера, він, ледве стримуючи себе, повернувся до офіцера, щоб дати наказ вгамувати зухвалого грабіжника, але Лосс, підвищивши голос, цинічно додав:

— Я не маю часу ждати! Поїхали!

Юрба захоплено заревла. їй не доводилося бачити, щоб порушники так вели себе в розмові з представниками закону.

Лосс, не звертаючи уваги ні на міністра, ні на полісменів, рушив униз. Коридор поліцаїв спрямовував його до великої чорної машини без жодного вікна, в якій перевозили заарештованих. Лосс, навіть не поглянувши в той бік, зупинився біля лімузина міністра, владно простягнув руку. Поліцаї з якимось острахом розступились і пропустили його.

— Ей, ви! Що робите? Його машина там! — почувся різкий голос офіцера.

— Можеш сам їхати в ній, — роздратовано одрізав Лосс, сідаючи в лімузин.

Знову в юрбі зареготалися, навіть деякі охоронці не стримали посмішки.

Шліссер весь горів від люті, але якесь інстинктивне почуття змусило його стриматися. Він владно махнув рукою офіцерові.

— Хай сидить. Поїхали.

Він полегшено відкинувся на сидіння, позирнув на Лосса, що розташувався поруч. Міністрові здалося, що злочинець вважає себе господарем становища. Звідки це почуття?

Лімузин рвонув з місця, набираючи швидкість, за ним рушила валка поліцейських машин.