Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 24

Ждали приїзду представника міністерства. А тим часом адміністрація телеграфувала всім поліцейським і агентурним постам північної Іспанії про втечу небезпечного злочинця. Повідомлялися його прикмети, а також прикмети чорної машини.

Звідусіль агенти повідомляли, що пошуки безуспішні, чорного лімузина з “американським туристом” не зустрічали ніде. Втікачі ніби провалилися крізь землю.

Через п’ять годин над тюрмою з’явився вертоліт. Він зробив два великих кола, потім опустився біля вартівні. Назустріч йому вибігли наглядачі, охоронці і сам начальник тюрми.

На землю зійшов високий костистий чолов’яга в цивільній формі. Всі службовці тюрми й вартові непорушно завмерли перед ним. До них прилетів сам шеф в’язниць і концтаборів, заступник міністра поліції, сеньйор Коммес.

Він широкими кроками пройшов між рядами охоронців і попрямував до вартівні. Начальник тюрми зі своєю свитою кинувся за ним.

Коммес важко сів у крісло, поклав незграбні волохаті руки на дубовий стіл, потім вп’явся пронизливим поглядом у начальника тюрми.

— Ну! — процідив він. — Я слухаю, сеньйори ворони! Заїкаючись від хвилювання й остраху, начальник тюрми розповів Коммесу про всі обставини події.

— Суцільна таємниця, — розвів він руками.

— “Суцільна таємниця”! — передражнив Коммес. — Вам би бути підмітайлом на базарі, а не начальником тюрми. Стіни, ви кажете, цілі?

— Цілі.

— Підлога?

— Теж.

— Ґрати на місці?

— Так точно, шеф!

— То де ж ваша голова, сеньйоре Б’янцо? Чи, може, замість неї виросла капустина? Хто чергував із наглядачів?

— Дорано й Піалло, шеф. Ось вони. Дорано був у коридорі, а Піалло — у вартівні.

Начальник тюрми показав пальцем на Крокодила і ще одного наглядача, що заходив до камери після втечі. Коммес рішуче махнув рукою.

— Поки що ізолювати їх! Тих вартових, які були в коридорі — теж! Повністю замініть охорону!

— Слухаю, шеф.

Дорано й Піалло вивели. Наряд охоронців зайшов досередини тюрми.

— Хто-небудь ще сидів у камері, де перебував цей Потр? — вів далі Коммес.

— Так, шеф, — догідливо відповів Б’янцо, — Там був ще один в’язень. Алессандро Лосс. Втікач. Утік із табору Вальнера-П’єха.

— Он як? Цікаво… Ну, й що говорить він?

— Нічого, — розвів руками начальник тюрми. — Він каже, що нічого не бачив.

— Ви розмазня! — жовчно сказав Коммес, іронічно скривившись. — Який в’язень вам добровільно розповість про все?.. Але він повинен щось знати. Тягніть його сюди!

— Слухаю, шеф.

Через п’ять хвилин Алессандро Лосса ввели до вартівні й поставили перед Коммесом. Змучений в’язень ледве тримався на ногах. Він звів байдужий погляд на Коммеса.

— Перед тобою — заступник міністра сеньйор Коммес, — догідливо сказав начальник тюрми. — Він буде говорити з тобою.

Лосс знизав плечима, похмуро зиркнув на Б’янцо.

— Не знаю, яка потреба такій високій особі говорити зі мною.

— Слухай мене уважно! — різко перервав його Коммес. — Слухай і запам’ятай. Ти злочинець. Подвійний злочинець. Тебе помістили в прекрасний табір, де ти мав досить їжі й роботу.

Лосс слухав його слова, а в пам’яті виникали картини тортур, що їх терпіли каторжани в таборі: страшна виснажлива робота під палючим сонцем, короткий сон і безконечне приниження. Яке лицемірство! Навіть перед в’язнем вони не можуть говорити правди, а обов’язково розводять демагогію…