Читать «Привид іде по землі» онлайн - страница 22

— Знову! — з притиском сказав професор. — І на цей раз я не відступлю.

— Гаразд, — миролюбно відповів Моріс. — Поговоримо потім. Нас наздоганяють.

Справді, на автостраді з’явилося кілька яскравих вогнів. То навздогін втікачам виїхало кілька поліцейських машин. Професор поглинув на спідометр. Стрілочка підходила до цифри “170”.

— Ми не можемо розвинути більшої швидкості на колесах, — кинув професор. — Фердінанде! Включай пневматику!

Шофер перевів малесенький важілець на пульті. Машина піднялася вгору й помчала над автострадою, не торкаючись бетону.

— Що це? — здивувався Моріс. Оглянувшись, він побачив, як вогні поліцейських машин почали швидко зменшуватись, а потім зовсім зникли. Переслідувачі безнадійно відстали.

Професор нервово засміявся, потер долоні. Зняв темні окуляри. Блиснули великі чорні очі.

— Нова модель! — пояснив він. — П’ятсот кілометрів на годину. Внизу — пневматична подушка. Принцип ракети… Ну, тепер, здається, все… Щасливо відбулися.

Спереду засяяли яскраві електричні вогні. Лімузин наближався до Бургоса.

Допит у “льолі”

Алессандро протер очі. Сниться йому неймовірна пригода чи все це відбувається насправді? Він ущипнув себе за руку. Боляче! Подивився ще раз на папірець, прочитав. Чи можливо, щоб людина зникла просто на очах, ніби випарувалася в повітря? Але ж ось доказ — малесенька пілюля і дружня записка француза. Він виконав обіцянку — залишив для Лосса стежечку на волю. Хоч і вузенька, але все ж таки це стежечка.

Алессандро згадав мрії Потра. Значить, його фантазії не були химерою. Він, очевидно, працював над проблемою проникнення в тверду речовину. Може, товариші з волі передали йому саме такий препарат?

Потім майнула інша думка. А що, коли нема ні препарату, ні француза-в’язня? Може, все це тільки поліцейська провокація і Потр — її виконавець?

Алессандро затремтів від страху, уявивши, як його, непорушного, везуть через ворота й наглядач пробиває йому груди ломом. Може, цим псам вигідно таким способом позбавитися небезпечного в’язня, який весь час мріє про втечу…

Лосс припав гарячим лобом до шорсткого підвіконня. “Господи, я, мабуть, божеволію. Просвіти розум, не дай розгубитися в таких незвичайних випробуваннях”.

Він подивився на записку й пілюлю. Ні, Моріс не може бути провокатором. Він такий людяний, послідовний у всьому…

Але що тут написано? Знищити записку. Так, негайно! Адже скоро можуть зайти сюди — і тоді… тоді він позбавиться навіть цієї химерної надії на рятунок.

Алессандро хутко розжував папірця, проковтнув. А пілюлю? Куди подіти її?.. Середа. Ще сім діб чекати, коли можна буде здійснити план… Отже, треба заховати її…

Лосс загорнув пілюлю у вату й запхнув у ріжок поли піджака, за підкладку. Якщо навіть його стануть обшукувати — таку маленьку кульку не намацають.

Це було зроблено вчасно. По коридору загупали кроки. Брязнуло вічко. Кілька секунд око наглядача озирало камеру, потім почулася лайка, вигук здивування.

Щось зашамотіло, за якусь хвилину в коридорі залунав голос сеньйора Крокодила.