Читать «З далеких планет» онлайн - страница 46

Нарешті Стафо міг пересуватися! Його побите, ниюче тіло перебувало тепер усередині складного механізму, що ним він, Стафо, міг командувати. Під руками — широка прямокутна планка, поспіль усіяна яскріючими різнобарвними кнопками.

Отже, за діло! Перш за все — в штурманську рубку. За командою Стафо маніпулятор витяг його праву руку в напрямі штурманського пульта. Ввімкнув кругове спостереження. На екрані виникло вузьке струнке тіло “Репати”. Ракету оточувала якась червоняста мерехтлива хмара. Хмара ворушилась і здавалася живою. Біля бокових дюз — з них вихоплювалось довжелезне сліпуче полум’я — хмари не було: здавалося, вона боїться вогню. Зате всі інші частини корабля, а особливо ніс, були щільно вкутані червоним туманом. Ледве одірвавши очі від фантастичної картини, Стафо вимкнув спостереження ї, оточений незліченними щупальцями маніпулятора, попрямував до головної рубки.

Його зустрів звичний басовитий гул авто-фіксатора. Але саме він зворушив Стафо до сліз. Отже, “Рената”, попри все, живе й досі. Вона обережно несе його заснулих товаришів, мацаючи поперед себе простір і розпорошуючи зустрічні метеори й метеорити, його друзі прокинуться через тридцять вісім діб. І Марійка теж. А він, чи доживе він доти? Останнім часом Стафо відчував, що серце починає слабнути. Здавалось, якась безжальна рука стискає його, завдаючи тупого болю.

Лампочки на торцях обчислювальної машини блискавично спалахували і гасли — машина вирішувала завдання, що його їй поставив Стафо — уточнити час гальмування “Ренати”.

Роб приніс попоїсти — він приготував обід сам. Він не забув навіть червоного перцю до борщу!

Щоб не мати справи з маніпулятором, штурман попросив Роба погодувати його.

Штурмана дуже непокоїли ясна — вони розпухли і весь час кровоточили. Приловчившись, Стафо з допомогою маніпулятора нахилився до невеликого овального дзеркальця, вмонтованого в пульт. Так… Так… Треба попросити Роба, щоб приніс аптечку. А це що? Звідки білі нитки? Звідки вони могли взятись у шоломі? І як багато їх у волоссі! Першої миті Стафо просто не збагнув, що це не білі нитки, а сивина.

Електронна машина змовкла. Робот підніс Стафо вузеньку смужку паперу. Стафо вдивився й радісно скрикнув: за вточненими розрахунками час гальмування “Ренати” мав складати біля двадцяти п’яти діб. Отже, через двадцять п’ять днів “Рената” зупиниться, зависне, мов порошинка, в самому центрі невідомого силового поля, що полонило її.

* * *

Останніми днями Стафо безперервно відчував холод, його морозило, хоч він і вмикав термотканину. Він зовсім знесилився і часто мимоволі засинав. Ось і зараз він поринув у тривожний напівсон з химерними безладними видіннями. Прокинувся від обережного, але настирливого дотику щупальця. Розплющив очі. Перед ним стояв Роб.

— Все підготовано до вилазки.

— Гаразд. Що нового на пульті?

— Швидкість “Ренати” й досі падає.