Читать «З далеких планет» онлайн - страница 48

Стафо підвівся з-за столу й спробував пробитися по кімнаті. Трохи паморочилась голова. В кутку стояв непотрібний уже маніпулятор. Роб крокував поруч штурмана, ладен в будь-яку хвилю підтримати його.

Вперше за багато днів Стафо по-справжньому міцно заснув. Прокинувшись, він спочатку не міг второпати, що сталося. Він чомусь висів у повітрі, поруч плавала ковдра. Стафо зробив різкий рух, намагаючись схопити ковдру, і боляче стукнувся ліктем об стінку. Це його привело до тями.

Невагомість!

Він кинувся до головного пульту. Бічні дюзи вже автоматично вимкнулися — зникла сила тяжіння магнітного поля. Отже, “Рената” перестала падати, тепер вона в самому центрі величезної “потенціальної ями”, з якої ще доведеться вибиратися.

Стафо став на транспортер і помчав у біозал. Він одвик від стану невагомості і тепер відчував себе незграбним. Замість того, щоб іти по пругкому пластику підлоги, йому доводилося пересуватися, перебираючи руками спеціальні поруччя. А Роб швидко пристосувався до стану невагомості. Точно розраховуючи інерцію і відштовхуючись своїми пружними щупальцями, він робив величезні стрибки.

Ось і біозал. Стафо перехопило подих. Десь тут, за одними з дванадцяти дверей, міцно спить Марійка. Раніш як за добу він побачить її.

Стафо повільно підійшов до перших дверей. Він знав, що за добу до виходу людини з біованни починають діяти прилади, що стимулюють життєдіяльність організму. Коли починає пробуджуватися організм, на кожних дверях спалахує циферблат годинника. І годинникова стрілка, бігаючи по колу, свідчить про те, що в біованні все відбувається нормально.

Але циферблати чорні, як і в попередні дні, коли Стафо приходив сюди.

Що ж трапилось? Може, він збився з ліку днів?

— Роб, скільки часу минуло, відколи ввімкнули біованни?

— Тридцять дев’ять діб дві години одинадцять хвилин.

Тут щось не гаразд, ванни не працюють на пробудження! Що ж робити? Механізм дії біованн йому невідомий.

“Почекаю ще трохи”, — вирішив розгублений Стафо.

Здавалося, низька стеля біозалу опустилася ще нижче й давить, заважає дихати.

Стафо послав Роба по їжу. Попоївши, трохи подрімав, зависнувши в повітрі. Прокинувшись, лихоманково оглянув усі двері: на жодних не спалахнув циферблат.

Минав час. Мертва тиша тиснула на барабанні перетинки.

“Якби я був у біованні, то принаймні загинув би разом з усіма. А так умру на самоті й заберу з собою таємницю “Ренати”. Навряд чи мій щоденник потрапить до рук людини чи якійсь розумній істоті. Вибратися з цієї пастки, мабуть, неможливо…”

Але що це? Стафо не повірив своїм очам. Спочатку на одних, потім на других дверях спалахнули блакитні кола циферблатів, і стрілки — вузькі пучечки, що їх випромінювала, рівномірно обертаючись, частинка радіоактивного кобальту, — почали рухатись. Вони рухатимуться цілих вісімнадцять годин. Але чому не спалахують інші циферблати?