Читать «Аурентина» онлайн - страница 50
Андрій Всеволодович Дмитрук
Швидкості зрівняно. Здається, зовсім поряд висить, пострілюючи синіми газовими язиками, геть укрита вузлуватою коростою опіків, потовщена біля носа туша. У неї кругла сліпа голова і віяла сонячних батарей, пошарпані, як крила вітряка після урагану.
Ще сорок, від сили п’ятдесят хвилин — і ракета увійде в силову воронку космодрому…
Немов пара над круглим басейном, ходить пузирями і звивинами весела атомосфера близької планети. Світяться, плаваючи по океанах, руді шапки гірських масивів.
Змінюються цифри на табло… Гальмує! Не хоче згоріти, на повному ходу встромившись у повітряну ковдру!
Наблизитися… Ще наблизитись…
Зумер. Квапливий, уривчастий голос. Що це з координатором?
— Земля-Головна викликає диспетчера Гур’єва,
— Гур’єв слухає.
— Негайно змінюйте курс. Відходьте.
— Чому?
— Виконуйте наказ.
— Чому?!
Мовчить ефір. Ні — стрекоче, посвистує, клацає срібними язичками далеких солов’їв, сойок, дроздів та іншої лісової дрібноти. Олексій, незважаючи на всі старання Ніки, навчився розпізнавати лише дятла-по червоній шапочці та синиць — по грудках з охайним галстуком. Не краще він знав лісові квіти і трави. Соромно.
— Ви мали рацію, Гур’єв. Ми залучили системи пам’яті Інституту історії матеріальної культ тури і Музею воєн. Це космічна ракета військового призначення, з боєголовкою… загалом термоядерною, але особливою. Її називали гамма-бомба. Наказую вам відходити!
Гамма-бомба? Це ж треба — яке щупальце простяглеся з минулого. Там живуть птахи — на блакитному, зеленому, білопінному куполі, що простягся на півнеба й клубиться вихорами! Там — Ніка, мама, батько і братик…
— Координаторе, що ви збираєтесь робити?
— Застосувати лазер.
— Не встигнете. Лінійні розміри цілі нікчемні. Пошук розсіяним променем і наведення сфокусованого відберуть багато часу.
— Іншої ради нема. Земля ще раз дякує вам, Олексо, ваші заслуги неоціненні, ми були б зовсім непідготовленими… Можливо, частина населення району, над яким нависла небезпека, встигне… встигне спуститись у підземні горизонти… Відходьте ж, на що чекаєте! Розсіяний промінь уже веде пошук.
— Пізно, координаторе, пізно.
Там щось закричали. Гур’єв вимкнув зв’язок.
Заплющившись і боляче прикусивши губу, щоб не встигнути передумати, Олексій притис пальці до біопанелі.
Правим двигуном катер зім’яв і розірвав, як фольгу, обвуглену шкіру “спейс фортресс”. Нерви “Аякса” не витримали. Мозок віддав останній наказ — про самознищення…
Райдужний спалах було добре видно з орбітальних станцій; розкішною летючою зіркою з’явився він перед сутінковими країнами на схилі дня.
Думаймо про людину добре.
ВІДПОВІДНИЙ ВІЗИТ
Ніжного липневого ранку по коліна в ромашці, конюшині, м’яті та іржавому кінському щавлі стояв Координатор Святополк Лосєв, піднявши очі до ясного неба. Він глибоко засунув руки в кишені штанів, твердо розставив ноги, немовби готувався простояти так добу. За спиною Лосєва пілот Мухаммед аль Фаттах ділився спогадами із старшиною Центру Прямих Контактів Марчеллою Штефанеску.