Читать «Аурентина» онлайн - страница 52

Вітальна промова лилася швидко й вільно, неначе по написаному тексту. Переможна хода розумного життя, злиття окремих струмочків розуму в єдину ріку, в перспективі — вступ Землі в Галактичну Спілку Систем.

Закінчивши промову й відкривши чарівливо-широкою посмішкою прекрасні зуби, гість знову з’єднав руки над головою. Святополк жестом наказав припинити телепередачу. Пружним балетним порухом гість повернувся до Лосєва.

— Отож, яка в нас на сьогодні програма, Координаторе?

(Найімовірніше, він читає наші думки, але якщо гостю завгодно ставити питання — підтримаємо цю гру.)

— Перш за все: ви потребуєте відпочинку?

(Слово честі, його фізіономія стала мало не винуватою.)

— Гадаю, що не потребую.

— Чудово. Тоді ми спершу проведемо невеличкий діалог у Координаційній Раді. Потому, якщо ви, звичайно, дозволите, вас обстежить комісія ксенобіологів на Мальті.

— Я, звичайно, дозволю. Не думаю, що ми а вами захотіли що-небудь приховувати один від одного.

— Звичайно, це в наших інтересах. Ну, а з Мальти, якщо встигнемо до ночі…

(“Не думаю, щоб ми з вами захотіли що-небудь приховувати один від одного…”)

Тут Святополку прийшла в голову настільки шалена, захоплююча думка, що він навіть забув про ласкаві світлі очі гостя, очі, які були позбавлені віку, і, можливо, читали в чужих мізках. Він сам напевно не знав, чому несподівана ідея видалася йому настільки вдалою. Відчував одне: якщо він, Святополк, не виконає задуманого — його дивна неприязнь до гостя виросте до розмірів недозволених… Неприязнь, в якій соромно признатися самому собі і яка дуже схожа на голос ураженого самолюбства. Все-таки людина звикла вважати себе найдовершенішою з істот…

— …Якщо встигнемо до ночі, навідаємося до одного… пам’ятника, меморіального комплексу.

Вони йшли до гравіходу Ради, що очікував, і Лосєву здавалося, ніби ласкаві очі стали колючіші і все обличчя гостя набуло нових, далеко твердіших обрисів. Невже вгадав? Дивна, неймовірна зустріч…

Діалог у Раді вийшов пречудовий. Координатори тріумфували: зустріч з посланцем Галактичної Спілки відкривала нову епоху, мало не найсерйознішу у світовій історії.

Один лише Святополк Лосєв, хоч і розумів причини такої радості й сам підписався під палким посланням Ради до всіх землян, зберігав у душі глухі, щемливі сумніви. Йому вдалося детальніше розібратись у собі, коли машини біоцентру у Валетті обстежили гостя. Ні безмежні енергетичні ресурси гостя, ні його невразливість та безсмертя, ні здатність мандрувати між зірками без усіляких машин не викликали у Лосєва загострення неприязні. Отже, зовсім не заздрість керувала Координатором. Ввижалося, що у витончено-правильному, ніжному обличчі, затіненому густими віями, не вистачає деяких дуже важливих рис, які безсумнівно притаманні людині, а от гостю — хто його знає! Святополк ледве дочекався закінчення дослідів на Мальті. Власна шалена ідея здавалася дедалі привабливішою…