Читать «Аурентина» онлайн - страница 48

Після цього Олексію слід було б заспокоїтись чи навіть загордитись — та він і не подумав. Бо спирався не лише на логіку.

У глибині його душі жила непомильна інтуїція. Підтверджуючи виклади парапсихології, малодосвідчений Гур’єв мучився передчуттями. Коли звучав зумер особистого зв’язку, він упевнено говорив першим, не чекаючи ніяких “алло”: “Здрастуй, богине Ніко”, або “Я слухаю вас, Ахмеде Касимовичу” (так звали шефа), або: “Я повторюю: причали зайняті до особливого розпорядження”. Знав по дзвінку, хто викликає!

От і тепер: не заспокоїли Олексія ні силовий канал, ні похвала. Віщий голос нашіптував тривогу.

Він ще раз набрав код Землі-Головної. Координатор космодромів відповів, здавалося, не так привітно.

— Ви бачите об’єкт, про який я доповідав?

— Певна річ, в усіх деталях.

— Ви використали для ідентифікації систему пам’яті Космоцентру?

— Використали, — з підкресленою лагідністю відповів координатор.

— Ну і що?

— Точних аналогів немає, але загальна конструкція відповідає вісімдесятим-дев’яностим рокам двадцятого століття.

— Двадцятого?

— Так, це якийсь зонд-автомат, випадково або навмисно виведений на дуже витягнуту орбіту, який увімкнув двигуни поблизу Місяця. Ще раз велике вам спасибі, Гур’єв.

— Та я не про те… Раніше… раніше траплялися такі випадки?

— Подібні. Ловили станції, ракети-носії, зонди, але, звичайно, не столітньої давнини і не в активному польоті. Вас іще що-небудь цікавить?

В останніх словах брязнув відвертий начальницький метал: “А робили б ви свою справу, диспетчере”. Та коли делікатний Гур’єв “зривався”, зупинити його було важко.

— Але чому, чому машина не визначила точно?! Адже в Космоцентрі повинні бути дані про всі запуски, від початку космонавтики!

Мовчання.

Шурхотливий, бурмотливий ефір нагадує якусь велетенську криницю, де довго блукають химерно спотворені відзвуки твоїх слів. Надто коли співрозмовник мовчить.

— Частину документації втрачено, Гур’єв. Особливо тієї, що стосується кінця двадцятого століття. Ви ж знаєте, що тоді коїлося на Землі… Нічого, скоро з’ясуємо. А чому вас, власне, так хвилює тип ракети?

Професійне терпіння координатора виявилось більшим, ніж чекав Гур’єв. Здається, на Землі-Головній примирилися з допитом.

— Не знаю… Мені подумалось… Мені подумалось: а що, як це бойова ракета? Можливо, навіть, з атомним або термоядерним зарядом?

Там нібито усміхнулись.

— Не може бути. Земля не вела воєн у відкритому космосі.

— Але ж ви самі кажете, що частина документації загинула!

Перешіптувались, підсміювались, безтурботно текли хвилі ефіру.

— Пробачте, диспетчере, мені пора повернутися до своїх прямих обов’язків. А вам, мабуть, до своїх.

Клацнув вимикач.

Мабуть, уже розливали шампанське історики космоплавання — ще б пак: сама пливе до рук рідинна ракета епохи перших експедицій!

“А вам, мабуть, до своїх”.

Слушно, до найбезпосередніших.

Є право, дароване статутом для надзвичайних випадків: тимчасово передати владу автоматам і наздогнати судно на сторожовому іонному катері, що, як правило, марно припадає пилом в ангарі будь-якої станції.