Читать «451° за Фаренгейтом» онлайн - страница 134
Рей Бредбері
А в спекотпому повітрі бринять дитячі голоси.
— Поперечина, — каже Енна. Тиша.
— Чотири — дев’ять — сім — а — бе — во, — поважно диктує звіддалік Мишка. — Потім виделка, мотузка і шістьох… шести… шестикутник!
За обідом Мишка винила нахильці склянку молока й побігла до дверей. Пані Морріс ляснула долонею по столу.
— Ану сідай, — звеліла вона дочці. — Зараз буде суп.
Вона натисла на червону кнопку автомата-куховарки, і за десять секунд у гумовому одержувачі щось притлумлено грюкнуло. Пані Морріс відчинила дверцята одержувача, вийняла бляшанку з двома алюмінієвими ручками, миттю розпечатала її, насипала в чашку гарячого супу.
А Мишка совалася на стільці.
— Швидше, мамцю! Тут ідеться про життя чи смерть, а ти…
— У твоєму віці я була така сама. Завжди йшлося про життя чи смерть. Я знаю.
Мишка похапцем ковтала суп.
— Не поспішай, — сказала мати.
— Не можу, — відповіла Мишка, — мене чекає Дрілл.
— А хто це такий? Якесь чудне ім’я, — зауважила мати.
— Ти його не знаєш, — сказала Мишка.
— Новий хлопчик у нашому кварталі? — запитала мати.
— Ще й який новий, — мовила Мишка, беручись за другу порцію.
— Покажи, котрий із них — Дрілл? — попросила мати.
— Ген там, — ухильно відповіла Мишка. — Ти сміятимешся. Всі тільки й знають, що дражняться. Такі дурні!
— Хіба Дрілл такий сором’язливий?
— Так… ні. Як сказати. Слухай, мамцю, мені треба бігти, а то не буде ніякого вторгнення.
— А хто куди вторгається?
— Марсіани на Землю. Ні, вони не зовсім марсіани. Вони… не знаю. Вони он звідти, — і вона показала ложкою вгору.
— І звідси, — мати доторкнулася гарячого чола донечки.
Мишка обурилась.
— Кепкуєш! Ти ладна вбити і Дрілла, і всіх!
— Та ні, я нічого поганого не хотіла сказати. Отже, цей Дрілл — марсіанин?
— Ні. Він… ну… може, з Юпітера, чи з Сатурна, чи з Венери. Одне слово, йому було непереливки.
— Уявляю! — мати затулила рота рукою, ховаючи усмішку.
— Вони сушили собі голову, як напасти на Землю.
— Авжеж, ми неприступні, — з насмішкуватою поважністю відповіла мати.
— Еге, саме так і Дрілл каже! He-при… оце саме слово, мамусю.
— Ой-ой! Який розумний хлопчик той Дрілл! Які мудрі слова він знає!
— Так от, я й кажу, мамусю, їм не вдавалося придумати, як напасти на нас. Дрілл каже… він каже, щоб добре воювати, треба знайти новий спосіб захопити людей зненацька. Тоді обов’язково переможеш. І ще він каже: треба знайти у супротивника помічників.
— П’яту колону, — сказала мати.
— Еге ж, так він і каже. А вони не могли придумати, як заскочити Землю зненацька і знайти помічників.
— І не дивно. Адже ми дуже сильні, — засміялася мати, прибираючи посуд.
Мишка сиділа, втупившись у стіл, мов бачила перед собою все, про що розповідала.
— А потім одного чудового дня, — вела вона далі театральним шепотом, — вони згадали про дітей!
— Он як! — захоплено вигукнула пані Морріс.
— Еге ж, і вони придумали таке: дорослі завжди чимсь заклопотані, вони не заглядають під трояндові кущі, не шукають нічого в траві.
— Хіба що збирають гриби чи равликів.