Читать «Ярино, вогнику мій» онлайн - страница 12

– А якщо він тобі не повірить?

– Повірить! А що тебе не буде, то це ще більше його переконає. Яремонько, миленький, ніколи роздумувати! Треба поспішати!

Підліток зітхнув, розуміючи, що сестра пропонує єдиний розумний вихід. Але ж так не хотілося залишати її тут саму!

Вони обережно вилізли у вікно. Ярема швидко побіг до яру, а Ярина в дім, де почала похапцем збирати братові речі, потім побігла за городи. Там дівчина з полегшенням побачила, що брат уже сидить верхи, і віддала йому вузлика та шаблю. Якусь мить близнюки дивилися одне на одного, а потім Ярема нахилився і міцно обняв сестру.

– Тікай, братику! Бережи тебе Господь і Пречиста Діва! – вигукнула Ярина, намагаючись не розплакатися.

Ярема нічого не відповів, тільки вперше за багато років у нього на очах з’явились сльози, але він відвернувся, приховуючи їх, розвернув коня та пустив його чвалом. Ярина деякий час дивилася братові услід, шепочучи молитву, а потім пішла додому. Трохи подумавши, осідлала Промінчика і, наказавши передати Маланці, що вирішила прогулятися верхи, виїхала з двору. Яринка розраховувала таким чином відвести підозри: якщо вона залишиться вдома, то може здатися дивним те, що вона нічого не питає про брата.

Ярина проїздила майже до темряви, тривожачись, чи вдалося братові щасливо втекти? Чи не виявили його зникнення Лукаш із Маланкою? Надходив вечір, і треба було повертатися. Дівчинка втомилася і зголодніла, тому направила Промінчика додому.

Уже зовсім стемніло, коли Ярина в’їхала на подвір’я, яке було на диво порожнім. Вирішивши, що челядь вечеряє, вона сама завела Промінчика до стайні, і тільки поставила його в стійло, як увійшов Лукаш.

– Добрий вечір, Ярино! – промовив джура, зачиняючи за собою двері.

Ярина завмерла – погляд карих очей Лукаша був злим, і вона зрозуміла, що йому все відомо. І прийшов він сюди не привітатися! А Лукаш спокійно витяг ніж і неспішно наближався до неї.

– Тільки не здумай кричати, інакше я зроблю тобі дуже боляче, – холодно промовив джура. – Коли і куди поїхав твій брат?

Ярина мовчала, зацьковано дивлячись на нього, а Лукаш – високий, гарний, сильний – повільно насувався на неї, і вона змушена була відступати від нього, поки не вперлася спиною в стіну.

– А хіба він не вдома? – нарешті промовила перелякана дівчина.

– Ні, не вдома! І це ти його випустила! Куди він поїхав? Краще кажи мені правду! – порадив джура.

– А хіба він був замкнений? Я нічого про це не знаю! Я не бачила брата з ранку і… – говорила Ярина, але тут Лукаш ухопив її за коси і приставив до щоки ніж.

– Говори, де він! Інакше я так розмалюю твою бліду пику, що тобі навіть прокажені будуть плювати в обличчя! – прошипів він.

– Я справді нічого не знаю! Я сама шукала брата! – вигукнула дівчинка, вирішивши, що нізащо не видасть Ярему. Лукаш боляче смикнув її за волосся, закинув голову і приставив ніж до горла, але тут Ярина приловчилася і вдарила його коліном у пах. Поки він корчився від болю, дівчина кинулася до дверей, але тут зіткнулася з Маланкою, яка, вочевидь, чатувала ззовні.