Читать «Якщо полюбиш прокляття» онлайн - страница 96

У спразі гину біля водограю, Зубами біля вогнища січу, Чужинцем в рідному краю блукаю, Німую криком, мовчки я кричу…

Не помітила, як ноги мимохіть перемістили її з тротуару на дорогу, напереріз легковому автомобілю, що мчав просто на неї.

Той кращий друг мені, хто запевняє, Що в голоді я ситий досхочу, Що білий лебідь вороном чорніє, Що ворог мій мені на користь діє…

Завищали гальма. Той, хто сидів за кермом, зробив справжнє диво: так швидко зупинити машину на мокрому асфальті було просто неможливо.

Автомобіль ударив-таки в бік, хоч і не дуже сильно, руду жінку в зеленому плащі. Вона впала на одну руку, другою міцно тримала темно-червону книжечку.

Фонтан діамантових краплин, розбризканих колесами, ще не встиг торкнутися землі, а водій уже вискочив й опинився поруч, допомагаючи підвестися.

— Ви живі? Слава Богу! — і вже спокійніше докорив: — Хіба можна так вискакувати на червоне світло? Не дивлячись? Література понад життя? — нахилився, щоб допомогти їй обтруситись — і завмер.

Він дуже змінився, постарів. Чорна шкіряна куртка та джинси зробили його постать звичайною й типовою. На засмаглому обличчі — легенька сіточка мілких зморщок, у темному, коротко підстриженому волоссі — срібні нитки сивини. І світло-карі очі. Але вона впізнала б їх погляд і в тисячному натовпі — так він дивився тоді, коли тричі об’їжджав її в степу.

Мовчки стояли, дивилися одне на одного й не рухались.

А поруч скреготіли гальма — ззаду не могли проїхати, а зустрічні зупинялись, аби з’ясувати, що сталося.

Вони стояли, оточені машинами. Якийсь нетерплячий водій почав сигналити. Уїдливо дзвенів трамвай.

Юлій спитав ледь чутно:

— Ти не побоїшся спробувати ще раз?

Софія кинулася в його обійми й задихнулась, відчувши ці пальці на своїх плечах. Тепер він був набагато вищим, і їй ніяк не вдавалося дотягтися до його губ.

Несподіваний вітер наповнив міське повітря пахощами степових трав, з денного неба посипалися різнобарвні зірки, але це помітили тільки двоє.

— Ці круті виробляють на дорогах, що хочуть! — голосно коментувала пригоду енергійна бабуся, рум’яніша за свій яскраво-рожевий берет. — Правила не для них! Порушать — і відкупляться!

Життєрадісний кругловидий вусань звісився з високої кабіни КамАЗу та хляпнув по обтягнутій чорною шкірянкою спині:

— Вітаю, колего! Тільки весілля раджу справляти не на проїжджій частині!

Але винуватець ДТП лише здивовано повернув у його бік притрушене зоряним пилом обличчя і ще міцніше пригорнув до себе руду жінку в зеленому плащі.

На перехресті Пушкінської та Гіршмана скупчилася величезна кількість машин.

З кабіни КамАЗу голосно лунала пісня:

Смерть подолає єдиний закон — Вічна любов моя, Вічна любов…