Читать «Якщо полюбиш прокляття» онлайн - страница 88

Цього разу кочовики отаборилися неподалік поселення орачів, відтіснивши їх від багатого пасовиська. Ті не опиралися, заклопотані відновленням своїх хатин, які зруйнував землетрус.

У селі співали півні. Сіла верхи, натягла узду… Помчала, не думаючи — куди. Аби подалі…

Біля ріки запізно осадила коня й упала разом з ним з високого урвища. Кінь зламав шию, а вона тільки трохи забилась. Звільнила придавлену ногу, підвелася, обтрусила від мілкого річного піску одяг, чомусь дивуючись, що він цілий, не порвався.

Всередині ворухнулось. Думала, що втратить дитя, але воно втрималося, затихло.

Побрела вздовж берега.

Таємнича Велика ріка… Вічний кордон. Межа. Ось вона й дійшла межі… Краю…

Сіла під крутосхилом, утиканим дірками — домівками порічкових ластівок. Пташки снували туди-сюди, носили поживу пташенятам. Повела поглядом, спостерігаючи за однією, швидкою, мов блискавка, й помітила засипаний землею човник.

Спочатку відгрібала його руками, потім викопала надтріснуте весло — працювати стало легше. Пісок важкий, вогкий.

Нарешті підтягла те негодяще коритце до води і спустила.

Велику ріку все одно не можна перепливти… Не можна. Отут і кінець.

До середини течії гребла, не поспішаючи. Помітивши в човні воду, швидше запрацювала веслом. Від шершавого дерева заболіли долоні. Здивувалась лише тоді, як наблизилася до недоступного пологого берега. Чому? Чому вона досягла його? Так не повинно бути!

Вутлий човен пішов-таки на дно, та до землі було недалеко, дісталась і без нього.

Вийшла на зелену траву… Ось тобі й заборона! Невже доля цьому дитинчаті — врятуватися будь-що?

Зняла одяг, викрутила. Зуби цокотіли від холоду, тіло проймав дрож.

Удалині, за вербами побачила невеличкий курінь з гілок. Побігла до нього, трохи зігрілась й одержала несподівану нагороду: вогнище, залишене невідомо-ким, ще тліло. Плачучи від їдкого диму, роздмухала останню іскорку — й затріскотіли, поповзли сухими очеретинками гарячі язички.

Разом з вогнем спалахнула надія. Вона виростить малого, не дасть нікому на поталу. Він буде сильним, як дід, нахабним, як батько, розумним, кмітливим — і сам розбереться, хто в цьому світі заслуговує на помсту. Вона викохає, поставить його на ноги сама, навчить, навіть, якщо доведеться й разом з вовками вити. Ватаги в степу часто змінюються, дивись, дійде й до нього черга володарювати.

Зігрілась, обсушилась і обшукала халабудку. Схоже, це тимчасовий притулок бідних рибалок. У траві поблизу — луска, риб’ячі голови, між гілками заховані гострі дерев’яні ості. Можна впіймати рибу. Доведеться снувати, як тій ластівці, — годувати себе та дитину.

Посиділа ще трохи, відпочила й побрела до води, озброївшись загостреною палицею. Колись, малою, полювала так на мілку рибку, і досить-таки вдало.

* * *

Переслідувачі так і не дісталися ріки. Густий туман, що зранку не зупинив-таки їх, усе ніяк не розвіювався. Гайнелій з Тишком відірвалися від загону, довго блукали самі в молочному мареві, нарешті почули дзвін металу.