Читать «Якщо полюбиш прокляття» онлайн - страница 87

— Чого?

— Упасти.

— Ні, мені подобається. Я вища за всіх!

— Утечемо від мами?

— Ага. Тільки не дуже далеко.

На той час пасажири вже позаносили свої багажі до вагонів, і на пероні стало вільніше — знайшлося місце, щоб покрутити Іринку, використовуючи замість гойдалки руки. Мала аж захлиналася від сміху.

Нарешті поставив її на ніжки. Присів і зазирнув у личко:

— Ти вже й котів не боїшся?

— Звідки ти знаєш, що я боялася? — чорні очка віддзеркалювали промінчики вокзальних ліхтарів.

— Я про тебе знаю все.

— Тобі тато розповідав!

— Так. І наказав, щоб ти обов’язково надіслала мені листа, коли навчишся писати.

— А я вже можу написати своє ім’я!

— Невже?

— Не віриш? Дивись! — і маленький вказівний пальчик упевнено намалював на його розчепіреній долоні печатними літерами: «Іра».

— Геніально! — він швидко накрив долоню пальцями. — За хвилину твої буковки приклеяться, і їх уже ніхто не зможе витерти. У мене буде подарунок від тебе назавжди.

Іринка стала на диво серйозною:

— Ти бачиш ті невидимі букви?

— Бачу, — відповів він так само серйозно.

— А хочеш, я тобі листа намалюю?

— Геніальна ідея. Дуже хочу.

— А знаєш, це тато дуже любив казати: геніально, коли я навчалась чогось нового.

— Знаю.

— Іра! Ірино! — погукала Раїса. — Де ти ходиш? Потяг відправляється!

Вони побігли до дверей вагона, взявшись за руки.

— А ти мені подаруй… — поспішно почала Іринка.

— Не кажи! Я знаю, чого ти хочеш.

— Тобі тато казав?

— Так.

— І адресу нашу знаєш?

— Аякже!

Прощаючись, Іринка поцілувала Юлія в щоку і з вікна вагона махала саме йому.

Ніжно світилися вогники у вечірньому присмерку перону.

Гомін, гучні повідомлення.

Спокійна впевненість: він ні про що не шкодуватиме. Ніколи.

Наступного дня Шульга купив великого блакитного зайця й відправив цю іграшку поштою за кордон, сподіваючись, що дитина одержить її відразу по приїзді.

Блакитного зайця Іринка бачила в дитячому садочку й хотіла саме такого, але батькам завжди було не до неї: розлучення, хвороба, похорон, переїзд. Найкращі подарунки вона, мабуть, і надалі отримуватиме від чужого дядька, який був другом її тата. Найкращим. І якщо знадобиться допомога, вона згадає саме його. Як найвірнішого, найнеобхіднішого друга, що іноді називає дрібнички геніальними.

Як тато колись.

32

Талка не плакала.

Сиділа на піску, обхопивши коліна руками, й дивилась, як мерехтіли водяні жмурки. Думала.

Хто б міг передбачити, що Гайнелій так зміниться? Його жорстокість перейшла всі межі, а хіба ж вона в чомусь винна? Споконвіку коси обрізали дівчатам-повіям, а Талка була заміжня. Люди несміливо намагались нагадати про звичай, але Гайнелій, тримаючи її за волосся так, що шия болісно вигиналась, вихопив меч. Лице перекошене, очі божевільні. Злякалась, що зараз уб’є, несамовито закричала. Відрубав тільки косу — і кинув в обличчя.

І одвернувся, й пішов… Весь у золоті, навіть кінь розцяцькований, де тільки можна, почувався великим свавільним царем, і гонор переміг усі інші почуття. І кохання теж.

Не схотів і розмовляти, волоком витяг з намету — на ганьбу, на осуд…

Після того в неї усередині все закам’яніло. Залишила зрізану косу поблизу капища, повісила на соснову гілку — під золоте зображення Сонця покласти побоялась. Бог і звіддалік помітить.