Читать «Якщо полюбиш прокляття» онлайн - страница 83

— Чим вас так зацікавила та пісня?

— Нагадала одну жінку.

— Яку?

— Це особисте.

— Так… — чоловік-ящірка трохи повагався і знову вдався до прокурорського тону:

— Що це за нове хобі?

— Ви про плетіння? Робить пальці гнучкішими.

— Звичайних вправ уже не вистачає?

Юлій усміхнувся й відклав недоплетену шкарпетку зі спицями, що стирчали, як голки в їжака:

— Ви останнім часом дуже змарніли, Валерію Миколайовичу.

Вуселко зняв окуляри, протер, недобре зиркнув, і знову почепив їх на носа.

— Ви чули про нову теорію вашого приятеля Дмитренка?

— Про котру? У нього ж їх кілька. Ви маєте на увазі інформаційну взаємодію через колективне несвідоме?

Академік лише невдоволено пирхнув.

— А-а… Значить, про особливий досвід та паранормальні здібності?

— Ой-йой-йой! — нервово сіпнувся Вуселко. — Тільки не згадуйте при мені екстрасенсів, зомбі та нечисту силу! Це одного поля ягоди.

— Чому ж, — наполегливо-спокійно відповів Шульга, — я десь читав: усі ті, що пережили стан клінічної смерті і хоч трохи пам’ятають себе «там», набувають… трансформованої свідомості.

Ящірка випростався, поклав руки на коліна й пробуравив Юлія поглядом. Останнім часом він досить дивно реагував на будь-яке зауваження свого піддослідного.

А почалося з того, що хтось запримітив, як Шульга зовсім перестав горбитись, а сутулість була однією з характерних рис Камінського також. Професор зажадав роз’яснень, згадав фразу справжнього Шульги, що трьом особистостям буде затісно в одному мозку. До того ж, одна з медсестер чула, як піддослідний марив невідомою мовою, щоправда, ніхто не поквапився записати те бурмотіння на магнітофон.

Вельф опинився в скруті. Він був вихідцем з народу, який брехню вважав найганебнішим злочином, а новонадбаний досвід переконував, що, сказавши правду, можеш до кінця життя не вибратися з халепи. Тому навідріз відмовився нести відповідальність за слова та вчинки «доекспериментального» Юлія. Коментувати їх також не збирався. Останнє сприйняли майже як саботаж.

А тут іще темперамент вченого та кипучий характер Камінського підбурили його спробувати хоч якийсь з авіларських трюків. Зазирнув до чужих думок, переклав цю дію мовою термінів як безконтактне здобування інформації за допомогою еріксонівського гіпнозу. Похизувався перед молодшим науковим співробітником Олегом Дмитренком, той був у захваті та, звісно, розповів колегам. Для скандалу не вистачало тільки з'явлення хворих родичів доброї баби Клави, які дізналися про дива нового цілителя-біоенергетика.

Вельф зрозумів, що так ризикувати не можна. Спочатку треба чітко визначити межі припустимого в цьому світі. Присутність нічних він відчував і тут. Вони чекали на необережний крок, щоби ввійти в довіру. І непомітно оволодіти душею. Можливо, й тілом… Вельф чудово розумів свою вразливість. І вирішив, що прекрасно обійдеться й без магії, адже навіть звичайні здібності, помножені на три, могли дати гарний результат. У двох вони були дуже непоганими, ці здібності. А в Юлії він несподівано знайшов досі приспаний талант до емпатії, до рідкісного по силі творчого співпереживання.