Читать «Якщо полюбиш прокляття» онлайн - страница 81
Наталя Лапіна
Юлій на мить перервав роботу:
— Справді?
— Говорили… Ти нічого не чув, бо якраз хворів, коли ця веремія закрутилася. Зараз попритихали, а тоді що коїлося! Лаялися, кричали. І все через того Камінського… А ще я чула, — баба Клава знову по-змовницьки зашепотіла, — що душу Андрія Андрійовича хотіли вживити у твою голову…
Шульга лише усміхнувся, а вона продовжувала далі:
— Таки вони щось з тобою зробили?
— Помітно?
— Ще б пак. Ти після хвороби занадто почав задумуватися.
— Думати корисно, Клавдіє Михайлівно, особливо таким пропащим фруктам, як я, — Юлій говорив весело, не соромлячись, але стара заходилась заспокоювати:
— Не переживай, сонечко, головне, що пиячити кинув, а твоє від тебе не втече… Будуть і з тебе люди.
У відповідь колишній алкоголік глянув так, ніби хотів усміхнутись, однак схилив голову й мовчки продовжував плести шкарпетку.
Нарешті минули моторошні дні, коли він годинами не підводився з ліжка або куняв у траві маленького інститутського садочка, спантеличено дивився на всіх, хто до нього звертався, й подовгу думав перед тим, як відповісти на простісіньке запитання. Пам’ять і мислення поступово нормалізувалися, очі дивились уважно й розумно, він ставав дедалі енергійнішим, життєрадіснішим, почав шукати товариства й спілкування. Така активна поведінка не була притаманна Шульзі — то млявому, то безглуздо-метушливому, і аж ніяк не нагадувала дратівливого Камінського, чиї сухий діловий тон та недовірливо стулений рот відвертали від нього навіть найдоброзичливіших співрозмовників.
Вельф навів-таки лад у своєму значно збагаченому мозкові. Щоправда, емоції, несподівані думки та бажання остаточно приборкати все ще не вдавалося. Не так-то просто примусити людей стати частинами сильнішого, енергійнішого індивіда. А як заважають невитравні стереотипи, що вибухають у підсвідомості в ті моменти, коли найменше цього чекаєш! Проте він нарешті відважився й на тестування. Результати інтелектуальних тестів виявилися навіть кращі, ніж раніше в Камінського, а особистісні методики дали такі чудові показники, що Вуселко запідозрив його в нещирості, бо для професіонала, яким був Андрій Андрійович, обійти рифи коректурної шкали — заввиграшки. Одначе на екрані томографа все мерехтіло в межах «доброї норми».
Отже, «розтроєність» пам’яті аж ніяк не заважала успішній діяльності. Клопотався іншим — потрібно виробити нарешті стратегію єдиної особистості, яку доведеться «зліпити» з різних прагнень, різних світоглядів, різних культурних настанов. Вельф не бажав відмовлятися від жодної з індивідуальностей, вбачаючи в кожній щось потрібне для себе, хоча й жахався, як ці люди могли так існувати — не люблячи по-справжньому ні себе, ні навколишніх. Один шукав забуття в горілці, інший, не звертаючи ні на що уваги, гнався за успіхом у науці, яка стала
