Читать «Як течія річки (збірник)» онлайн - страница 79

Дякую за те, що ви дали нам знову відчути, що хоч наші слова чути погано, вони принаймні промовлені – і це дасть нам нові сили в майбутньому.

Дякую вам за те, що ви ігноруєте, маргіналізуєте всіх тих, хто протестує проти вашого рішення, бо від тих, хто протестує, залежить майбутнє Землі.

Дякую вам за те, що якби не ви, то ми не усвідомили б своїх можливостей мобілізації. Можливо, тепер вона непотрібна, але, безперечно, буде потрібна в майбутньому.

Тепер, коли барабани війни, либонь, примусити замовкнути не можна, я хотів би нагадати слова одного європейського короля, сказані агресору: «Можете хизуватися своєю хитрістю і нехай обладунки ваших солдатів сяють на сонці, бо увечері я завдам вам поразки».

Я вам дякую за те, що ви дозволили всім нам вивести на вулиці безіменне військо, яке намагається зупинити процес, що вже відбувається, що ми усвідомлюємо свою безпорадність і навчаємося боротися з нею, перетворювати її.

А ви поки що користуйтеся своєю хитрістю і сподівайтеся, що вона здобуде вам славу.

Я дякую вам за те, що ви нас не вислухали й не сприйняли всерйоз. Але знайте, що ми вас вислухали, й не забудемо ваших слів.

Дякую вам, великий лідере Джордже Буш.

Дуже дякую.

Розумний робітник

Це сталося давно на військово-повітряній базі в Африці. Письменник Сент-Екзюпері зібрав серед своїх друзів гроші для робітника-марокканця, який захотів повернутися до рідного міста. Назбиралося тисячу франків.

Один із пілотів доставив робітника в Касабланку, а повернувшись розповів, як усе було.

– Коли він вийшов із літака, то повечеряв у найкращому ресторані, роздав щедрі чайові, купив усім випивки, накупив іграшок для всіх дітей свого села. Цей чоловік не мав найменшого уявлення про те, що гроші слід заощаджувати.

– Навпаки, – сказав Сент-Екзюпері. – Він знав, що найкращий спосіб інвестувати гроші – це роздати їх людям. Завдяки цьому він здобув пошану своїх земляків, які допоможуть йому знайти роботу. Зрештою, лише той, кому щастить, може бути таким щедрим.

Третє захоплення

Протягом останніх п’ятнадцятьох років я пережив тільки три захоплення, але то були захоплення, що поглинали все моє єство, захоплення того виду, коли ти читаєш усе, що трапляє тобі під руку, не можеш утриматися, щоб постійно не говорити про це, шукаєш людей, що мають ту саму пристрасть, засинаєш і покидаєшся, думаючи про це. Першим моїм захопленням було, коли я купив комп’ютер, назавжди покинувши друкарську машинку й відкривши ту свободу, яку він мені дозволяв (я тепер пишу в французькому містечку за допомогою апарата, який важить менше, ніж півтора кілограми, вміщує в собі десять років мого професійного життя, і знайти в ньому я можу що завгодно менш як за п’ять секунд. Другим захопленням став Інтернет – ця бібліотека вже тоді була більшою, аніж найбільша зі світових бібліотек.

Проте третє моє захоплення не мало нічого спільного з технологічним прогресом. Ідеться про… стрільбу з лука. У юності я прочитав неймовірно цікаву книжку «Дзен у лицарському мистецтві лучника» Е. Геррігела (видавництво «Пенсаменто»), де автор розповідав про свої духовні досягнення, пов’язані з цим спортом. Ідея перебувала в моїй підсвідомості до того дня, коли в Піренеях я познайомився з лучником. Ми з ним поговорили, він позичив мені своє приладдя, і відтоді я вже не міг жити, не тренуючись у стрільбі з лука майже щодня.