Читать «Як ї чому» онлайн - страница 2

— Накажи їй вилізти геть, — порадила Хитрунка Рибка.

І Кит гукнув у власне черево до Моряка з розбитого корабля:

— Виходь на волю та поводься пристойно. На мене напала гикавка.

— Е, ні! — відповів Моряк. — Ти хочеш так, а я інак. Одвези мене до рідних берегів, до білих скель Альбіону, а там я вже подумаю, виходити мені чи ні.

І він узявся гицати ще дужче у теплому, темному, глибокому китовому череві.

— Краще одвези його додому, — порадила Китові Хитрунка Рибка. — Я ж застерігала тебе, що це навдивовижу мудрий і винахідливий чоловік.

І Кит поплив, поплив і поплив, працюючи плавцями та хвостом так швидко, як тільки дозволяла йому гикавка. І ось нарешті він побачив рідні береги Моряка та білі скелі Альбіону, й вискочив до половини на прибережну мілину, й роззявив свою пащу — ширше, ширше, а далі ще ширше й сказав:

— Тут пересадка на Вінчестер, Ашуело, Нашуа, Кін та станції по дорозі на Фітчбург.

І тільки він сказав Фітч…, як Моряк вийшов із його пащі. Та поки Кит плив, Моряк, що справді був навдивовижу мудрий і винахідливий чоловік, узяв свій великий складаний ніж, поколов пліт на паліччя, поскладав те паліччя навхрест і міцно зв’язав його своїми підтяжками (тепер ти знаєш, серденько, чому не можна було забувати про підтяжки!), і, отак зробивши грати, щільно й глибоко загнав їх у китову горлянку, і там вони й застряли! А по тому ще проказав двовірша, якого, серденько, може, тобі не доводилось чути, так от послухай:

Я всадив тобі в горлянку грати, Щоб не міг ти вже людей ковтати!

Бо Моряк був до того ж ір-лан-дець!

І ступив він на прибережну рінь, і подався додому, до рідної мами, яка дозволяла йому бовтати у воді ногами. А згодом він одружився та й зажив щасливо. І Кит так само. Але від того дня, як йому в горлянці поставили грати, котрих він не міг ні викашляти, ні проковтнути, Кит уже не їв нічого, крім дуже, дуже дрібної рибки.

Ось чому теперішні кити ніколи не ковтають ані дорослих людей, ані малих дітей.

А ота мала Хитрунка Рибка втекла і сховалася в мулі під порогом екватора. Вона боялася, що, може, Кит розгнівався на неї.

Моряк забрав додому свій великий складаний ніж. Він зійшов на берег у своїх синіх полотняних штанях. Але підтяжок, звісно, на ньому не було, бо ними він зв’язав грати.

Тут і кінець оцій казочці. Якщо у вікнах каюти Зелена пітьма І хвилі злітають До труб; Якщо валиться в прірву То ніс, то корма І спочинку нікому й нічому нема, А слуга, що розносить Суп, Несподівано падає В куб; Якщо мама твоя у тривозі І у неї голівка болить, Якщо няня твоя на підлозі Непритомна і хвора лежить; Якщо ти неодягнений, босий, І голодний, і простоволосий; Якщо всім пасажирам Скоріше бажаеться в порт,— Значить, ти пропливаєш (Ти вже й сам, певно, знаєш!) Сорок вест (Пам’ятаєш?) І п’ятдесят Норд.

СЛОНЕНЯ

В далекі й давноминулі часи, моє серденько, Слон зовсім не мав хобота. У нього був лише пухкенький землисто-чорний ніс, завбільшки з добрий черевик.