Читать «Щоденник Фокса Міккі» онлайн - страница 4
Саша Чорний
Навіщо риби лізуть у порожню сітку, що називається вершею? Як не вмієш жити над водою, то й сиди собі тихо в ставку. Дуже мені їх шкода! Вранці плавали і пускали бульбашки, а ввечері переварюються в темному та тісному людському шлунку. Та ще паскудна кицька всі тельбухи по саду розтягала…
Чому Зінина бонна* завжди була чорнявкою, а сьогодні в неї волосся — як солом’яний сніп? Зіна порснула сміхом, а я злякався і подумав: добре, Міккі, що ти пес… А то б оженили тебе на такій-от папужці: у вівторок вона чорна, в середу — помаранчева, а в четвер — блакитна з зеленими смужками… Фу! Навіть температура піднялася.
Чому, коли я себе погано поводжу, на мене надівають намордник, а садівник двічі на тиждень напивається, буянить, мов скажений бик, — і хоч би що!
Зінин дядечко каже, що садівник був контужений* і тому треба до нього ставитися поблажливо. Обов’язково дізнаюся, що таке «контужений», і так само контужуся. Хай до мене ставляться поблажливо.
Піду догризу кісточку (я сховав її… де?.. а от не скажу!). Потім знову попишу.
* * *
Ах, що я бачив уві сні! Ніби я директор собачої ґімназії. Собаки сидять по класах і вчать «історії знаменитих псів», «правила доброї собачої поведінки», «як треба їсти мозкову кістку» і подібні підходящі для них штуки.
Я увійшов до молодшого класу і сказав: «Добридень, цуцики!» — «Тяв-тяв-тяв, пане директоре!» — «Ви задоволені ними, містере Мопс?»
Містер Мопс, учитель мелодекламації*, зробив реверанс* і буркнув: «Скаржитись не буду. Стараються». «Ну добре. Наказую моїм іменем відпустити їх на півгодини».
Боже мій, що тут зчинилося! Малюки кинулися на мене всією ватагою. Звалили на підлогу… Один вилив на мене чорнильницю, другий вколов мене пером у кінчик хвоста — ой! Третій став тягнути моє вухо вбік, ніби я гумовий… Я завищав, як паровоз, — і прокинувся. Місяць уповні. На підлозі сидить тарган і під’їдає покинутий Зіною бісквіт. За вікном ляскає віконниця. Уй-юй-юй!..
Зінина кімната зачинена. Я прокрався в закапелок за кухнею і згорнувся на килимку біля кухарчиного ліжка. Звичайно, я її не люблю, звичайно, вона хропе так, що банки бряжчать на полиці, звичайно, вона висунула з-під ковдри свою товсту ногу і ворушить пальцями… Але що поробиш?
Вікно побіліло, а я все лежав і думав: що означає мій сон? У кухарки є обшарпана книга — «Сонник». Вона часто її гортає пухкими пальцями і все вичитує по складах про якогось-там жениха. Подумаєш, хто на такій пательні жениться?..
Та що мені «Сонник»? Собачих снів у ньому все одно нема… А може, сон був мені в руку? Тобто в лапу.
* * *
Думки.
Вода замерзає взимку, а я кожного ранку. Найогидніший людський винахід — нашийники, обтягнуті собачою шкірою. Навіщо наш сусід оре землю і сіє хліб, якщо неподалік є хлібний? Коли щеня зробить зовсім крихітну калюжку на підлозі — його тицяють в неї носом; коли ж те саме зробить Зінин молодший братик, пелюшку вішають на мотузочку, а його цілують у п’ятку… Як тицяти — то всіх! Бився з їжаком, але він нечесний: сховав голову й зі всіх боків у нього колючий зад. Р-р-р-р! Що ж це за бійка?..
