Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 5

На відміну від своїх попередників, царських бюрократів, більшовики прагнули не просто змінити, гомогенізувати та охопити спільноти Російської імперії. Вони підпорядкували свій проект Священній історії, самій телеології спасіння. Світові події, згідно з їх розумінням, відбувалися за наперед визначеним сценарієм, що його можна було зрозуміти лише з ходу світової історії. Історія була історією класової боротьби та конфліктів, в якій сили добра перемагали владу зла. Соціалізм же був тим суспільним ладом, який уже не визнавав жодної багатозначності, у ньому не було місця для ворогів. Отож для встановлення однозначності треба було усунути ворогів, котрі протиставляли себе суспільному проектові більшовиків. Звідси, не могло бути спротиву тому, що влада видавала за розумне. А там, де спротив все ж поставав, це були «дії ворогів». Вороги належали до соціальних та етнічних спільнот, вони належали до класів або до націй. Завданням більшовиків було знищення цього колективного ворога за дорученням історії. Це був маніхейський образ світу більшовиків, за якого модерне прагнення до однозначності набуло безпрецедентного радикалізму¹⁵.

Більшовицькі наміри охопити та змінити спільноти імперії були несподіваними. їх можна було здійснити лише у винятковий спосіб, тому що суспільному проекту більшовиків чинився спротив; тому що конкурентні тлумачення дійсності закривали більшовикам доступ до свідомості підлеглих громадян; тому що комуністи в деяких місцевостях не могли досягти послуху. Гегемоністська культура не знаходила жодного шляху до свідомості громадян. Комуністи залишалися німими, навіть якщо в публічній, медійній і політичній сферах вони створювали враження, що народ говорить їхньою мовою. «Темні маси» селян і робітників вони сприймали як загрозу і застосували проти них брутальну диктатуру дисципліни та виховання. Сталінський терор не в останню чергу був відповіддю на неспроможність комуністичної влади реалізувати свої тотальні претензії. Дійшло до того, що наприкінці насильство застосовували навіть до тих, хто всією душею і серцем мав вносити більшовицький проект у свідомість громадян: державних і партійних функціонерів. Очевидно, сталінізм став можливий лише там, де занадто високі сподівання розбивалися об похмурі реалії.

Але чому в цих умовах мали загинути мільйони людей? Як дійшло до того, що були замордовані не лише гадані вороги режиму, але також його носії, комуністи, військовики та державні чиновники. Зиґмунд Бауман у своїй книжці «Сучасність і амбівалентність» говорив про те, що жахи сучасної „соціотехнологіГ були не проявом варварства, а «законними дітьми сучасного духу, чий наступ підтримував і пришвидшував поступ людства до досконалості»¹⁶. Однак така аргументація не зважає на примуси і насильство, які виникають у разі застосування таких «соціотехнологій». Ознакою сталінізму є те, що він хотів побудувати новий світ з людьми і методами старого світу. І там, де застосовували ці методи, звучала мова насильства¹⁷.