Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 20

Білому теророві передував червоний. Він аж ніяк не був актом самозахисту, що зводився до голої помсти. Більшовицьке насильство було спрямоване не проти чинного опору, а проти цілих верств, яких оголосили поза законом: дворян, поміщиків, офіцерів, священиків, козаків, куркулів тощо. При цьому для більшовиків не мало значення, що ці категорії населення думали самі про себе і як вони ставилися до революції. Ворог не знав, що він є ворогом, ворог існував лише в голові комуністів. Саме через те більшовицький терор став таким масовим і жахливим. Новий стиль панування, за яким більше не діяли право та буржуазні форми, знайшов свій вираз у формі революційного трибуналу. Саме з цих підмостків революції більшовики виголошували своє світобачення та ієрархію цінностей, на них вони заявляли, кого має бути віднесено до категорії друзів, а кого — до ворогів народу. Підсудні та прокурори грали ролі, однак вони були акторами в мелодрамі, які вже не нічого не хотіли знати про злочин і покарання³⁶. Тут йшлося про те, щоб таврувати класових ворогів, а не чинити справедливість. Оскільки в перші роки радянського режиму лише нечисленні обвинувачені погоджувалися визнати закинуту їм провину (а в деяких революційних трибуналах народна справедливість часто була сильнішою за віру комуністів), комуністична влада віддавала перевагу неприхованому теророві проти уявних ворогів. Виконавцем терору стала ЧК (скорочення від «Всеросійська надзвичайна комісія боротьби проти контрреволюції і саботажу»), утворена в грудні 1917 року. Партійний керівник Петрограда і член найвищого більшовицького керівництва Григорій Зінов’єв наприкінці вересня 1918 року у газеті «Северная коммуна» писав про те, як комуністи уявляють собі застосування терору: «Щоб подолати наших ворогів, нам потрібен наш власний соціалістичний мілітаризм. Ми маємо повести за собою дев’яносто зі ста мільйонів людей, які становлять населення Радянської Росії. Решті нам немає, що сказати. їх треба ліквідувати». Дещо пізніше у листопаді 1918 року заступник начальника ЧК Фелікса Дзержинського Мартин Лацис опублікував статтю в журналі «Красний террор». У ній він проголошував те, з чим треба було рахуватися у майбутньому: «Ми не ведемо боротьбу проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте під час слідства матеріалів і доказів того, що звинувачений діяв словом і ділом проти рад. Перше питання, котре ви повинні йому поставити — до якого класу він належить, яке в нього походження, виховання, освіта або професія. Ці питання і мають визначити долю звинуваченого. У цьому полягає сенс і суть червоного терору»³⁷.