Читать «Червона лінія U2» онлайн - страница 14

Мені дуже подобається слухати це все і розуміти, що старіння зовсім не обов’язково мусить складатися з одних лише втрат, розчарувань і болячок. Можна подивитися на все це з іншої точки зору і влаштувати своє життя так, щоб розповідати про нього так само замріяно й усміхнено, як це робить Анна. Перед тим, як ми виходимо з Інтернет-кав’ярні, вона ще показує мені на карті свою вулицю і навіть район у Москві. Ясна річ, карта Москви в Інтернеті значно детальніша, ніж карта Сибіру.

Наше турецько-слов’янське братство відразу ж формується у нерозлучне товариство і вирізняється на фоні інших перекладачів німецької літератури – з Парижа, Будапешта, Нью-Йорка, Квебека і ще десятка світових столиць. Наші стосунки з ними, як і їхні стосунки з усіма рештою, прохолодно-ввічливі, тактовно-ділові, і хоча в кінці семінару ми активно обінюємося візитками й адресами, запрошуючи одне одного в гості, я розумію, що насправді могла б наважитися поїхати в гості лише до Зехри, Інґи, Яніни та Анни, і ми знову сиділи б ночами і згадували про те, який кльовий Берлін, хоча за ті кілька днів, які ми проводимо тут, нам зовсім не до Берліна, ми постійно сперечаємося на якісь глобально-ментальні теми, ховаючи за цими суперечками не лише свою східноєвропейську гарячковість і схильність усе узагальнювати та шукати крайнього, а й свою образу на те, що перетин кордонів і далі є для нас надзавданням і ми змушені почувати себе туристами-першачками, які ніде не бувають і поводяться, як бідні родичі із села, захоплено розглядаючи туристичні приваби. Образу на те, що нам бракує цієї західноєвропейської меланхолійності, естетства, стриманості, пересиченості, вміння наклеєно посміхатися, вести small talk і невміння заощаджувати гроші на дрібних приємностях.

Ми розуміємо, що у цьому всьому є і наша перевага, наше вміння отримувати радість від дуже простих і давно непомітних для тутешніх мешканців речей. Від того, що життя навіть у будні може складатися не з самої лише роботи і вечорами не всі сідають перед телевізорами, а заповнюють кнайпи і лавки на вулицях, п’ють пиво і спілкуються, а біля їхніх ніг лежать пси, і діти бавляться у пісочниці навпроти, а немовлята сплять у візочках біля столиків. Від того, що можна випадково побачити оголошення про курси сальси на одному з катерів, які курсують по Шпреє, і спонтанно зголоситися на такий урок при світлі вечірніх ліхтарів. Від того, що життя тут не завмирає всю ніч і навіть о четвертій ранку в метро багато людей, одні повертаються з вечірок, інші їдуть на роботу. Від того, що різниця між буднями і вихідними на вулицях практично не відчувається ні за штивністю святкових убрань і родинних прогулянок центральними вулицями після відвідин храму, ні за більшою кількістю п’яних пролетаріїв у метро. Відчувається це хіба що у поїздах, де на вихідні діють спеціальні знижки, і натовпи туристів різного віку з наплічниками та велосипедами дисципліновано вишиковуються поблизу виходу на кожній із зупинок і б’ють рекорди за кількістю здатних вистрибнути на платформу протягом лічених хвилин стояння потяга разом з велосипедами, багажем, дітьми і псами.