Читать «Царський пояс» онлайн - страница 4

У чоловіка запаморочилося в голові. Перед очима повільно пливли дерева, бліді тіні… Несподівано в затуманений зір Євстахія проник червонястий промінь. Чоловік миттєво стрепенувся. Він збагнув, що світло тоненькою цівкою випливало з персня, кільце якого обхопило його безіменний палець.

Євстахій відразу отямився. Більше того, відчув у своїх м’язах нечувану досі силу.

Мимохіть потер вказівним пальцем камінь, що стирчав із кільця. І раптом із його червонястих глибин вдарив потужний струмінь.

Увесь антураж мертвого царства почав оживати. Отак миршава трава зазеленіла, листочки на деревах розправилися і – шурх! шурх! – весело зашелестіли. Торкнувся промінь також Марусі. Дівчина потяглася, солодко позіхнула і промовила:

– Я дуже довго спала.

Аїд витріщив злі очиці. Зіскочив зі стільця, крутнувся на закаблуках. Страшно скреготав зубами та розмахував полами чорного плаща. (Хотів плащем накрити своє добро?) Басом кричав:

– Прикрий перстень! Наказую: прикрий перстень! Будеш знов у своїй хижі над кручею! Іди геть із мого царства!

У досі затуманеній Євстахієвій голові немовби розвиднилося. Він зрозумів: перстень наділений всеперемагаючою силою. Такою, що може зруйнувати царство Аїда. Бог мертвих боїться його світла.

Чоловік твердо сказав:

– Не репетуй, божку. Покину твоє похмуре царства. Сам не хочу тут бути. Знаєш: сумно в тебе. Але вийду звідси за однієї умови: візьму з собою Марусю.

– Усе, що хочеш, бери! Тільки зникни! Геть з моїх очей! – горлав Аїд.

– Ха-ха-ха! – переможно реготав чоловік. – Тут усе примарне, як і ти сам, дурню. Не треба мені нічого від тебе. От тільки дівчини жалко.

Євстахій узяв Марійку міцно за руку. Чарівний перстень він спрямував у бік згаслої ширми. Червоне світло потужним прожектором висвітлило коридор. Під завісою тремтів від страху трьохголовий собачище.

Завіса заграла веселковими барвами і собачище, мов вітром, здуло.

Люди, захищені не палким для них вогнем, покинули мертве царство.

Євстахій привів Марійку до своєї хати. Щоправда, повернення молодят не пройшло без прикрощів. Перед виходом із тунелю злі духи царства Аїда наздогнали пару і жорстоко її покарали. Так, на лисій, як ополоник, голові Євстахія закучерявилося волосся. А Маруся… Бідна дівчина від голови до п’ят вкрилася білою вовною. Стала схожою на овечку.

Ось пара торкнулася смарагдової нитки променя. Мить – Євстахій з подругою такого ж росту, як до підземних пригод. (До речі, вони й не підозрювали про метаморфози, що сталися з ними.) Бувають же такі дива!

Через дірку в стрісі Євстахій вийшов на білий світ і відчинив навстіж вікна і двері. Марійка виглянула через вікно. Але відразу сховалася. На подвір’ї, що заросло споришем, вешталися селяни. (Вони саме виганяли кіз із високої лободи. Побачили на хаті незнайомця і оце прийшли.)

– Хто ви такі? Можливо, далекі родичі Євстахія? Бо раніше ми вас тут не бачили, – запитували.

– Можливо, і далекі родичі, – буркнув Євстахій.

Він все ще сердився на односельців. Адже вони погрожували спалити його житло.