Читать «Хроніки Південного» онлайн - страница 192

А ще було незрозуміло, чому записка, а не лист? Можливо, ніхто нікуди її не вивіз? Може, вона десь тут і сама цю записку підкинула?

Я почав тинятися по місцях, де ми бували разом. Звісно, коли б вона туди навідувалась, то подзвонила б мені. А тепер…

Якось я ненавмисно завернув за кінотеатр «Сауле» і подався до будинку Мантаса. Я в нього був лише того єдиного разу, коли ми дивилися регбі. Я прямував до будинку, і раптово мені здалося, що на ту вузеньку вуличку звернула Моніка. З хімічною завивкою, в комбінезоні і білих кедах. Звідки та хімічна завивка, я не мав часу подумати, і пустився бігти за нею. Вона була не сама, з якимось пацаном, постриженим під «цеглу». Точнісінько. Як Мантас. Я відчув, як усередині мене одночасно все завмерло і закипіло.

Вуличка була коротенькою, і вони вже кудись поділися. Я почув звук мотора, але за наступним поворотом нікого вже не було. Однак того самого дня мені привиділось, що вона проїхала мимо в автівці, але вже без хімічної завивки. Тоді я збагнув, що мені варто заспокоїтися, бо можу збожеволіти ніби той Гірдвайніс через своїх ігреневих та ще трохи через дівку Юрґу.

Моніка завжди була такою — кішка в мішку. То вона зухвала, то співає під гітару вірші Саломеї Неріс, то серйозна, то в очах бісики танцюють.

Коли розважливо подумати, то дарма я сподівався знайти тут Моніку. Нічого не дізнаюся, бо нема ніякої правди. І треба з цим змиритися. Дістаєш по голові, і нікого не цікавить, що там було насправді. Моніка зникає, а всі розповідають, хто що хоче. Скільки людей, стільки й правди. Якесь є прислів’я на цю тему. Всі або вже заникались кудись, або зараз це зроблять. Немов відкрилася чорна діра. Юрґа з якоюсь модельною агенцією поїхала до Берліна. Звісно, ще й як поїдеш, коли мєнти її затягали по відділках, дістали до нудоти, але щоб її покарати — за носіння голови трупа в пакеті, закону не існує. У школі її настрашили, що вона нікуди не вступить, батьки за це з дому ледве не вигнали, то що їй тут ще робити залишилось? Хоча я чув іншу версію — що матір Юрґи сама погоріла з тими шкірянками, бо не тільки шила, а ще намагалась повезти їх до москаляндії на продаж. Повний бусик шкірянок і штук баксів, все бабло позичене, рекет усе позбирав, почистив до останньої нитки. Після повернення вона мала спустити квартиру і переселитися в общагу. Якщо це правда, то Юрґа не має куди і чого повертатися.

Мінде й далі сидить у бочці лайна, щоправда, відчайдушно намагається звідти вибратися. Теж подався кудись до москаляндії з тими штуками, а туди далеко їхати, переправлятися через ріки, і щось довго вже про нього нічого не чути — щоб не було так, як із Монікою. Мантас вступив вчитися кудись закордон. Решта — Реміга та інші пацани — вступили у Вільнюсі. А хлопці з регбі намилилися хто куди — хто до Швеції, хто до Америки.