Читать «Хоровод чудних пригод (збірка)» онлайн - страница 8

Глядь—є для ніг новий ослінчик.

Спасибі, внучку, мій мізинчик!

Зате Ілько — не внук, а шкода!

Замерз дідусь: не та й погода,

Ще не зима, а від порогу

Ну так і дме на хвору ногу!

Зирк, а причина ж бо проста:

У дверях — хвіртка для кота…

Ти що, Ільку, зробив

з дверима? —

А внучок кліпає очима…

Малий Іван кролів годує,

З дружками хату їм будує.

У зручних клітках тепло й сухо,

Вони стоять собі в дворі,

І вся сімейка довговуха

Складає дяку дітворі.

А от Ількова бідна мама

На кухні вимучилась прямо: —

Пропали деко й макогін!

…А в них гвіздки вбиває син.

Хоч воза з дека і не вийшло,

Він макогін прибив як дишло!

Куди це наш Івасик зрання

Повіз малу сестру на санях?

Сидить, не падає Маринка,

Є у санчат висока спинка.

Кричить сестричка:

— Їдем в шад.

Мені жробив шанчата брат! —

Тому сусіди наші часто

(І дивини немає тут)

Івасика Іваном-майстром

Тепер з пошаною зовуть.

А от із тим Ільком чудним

Морока та незгода.

Йому теж прізвисько дали,

Прозвали — майстер Шкода.

Скучає Шкода у дворі:

Обминають школярі.

Де кілька хлопчиків метких

Ладнають щось у згоді,

Ніколи місця серед них

Немає майстру Шкоді.

Росте фортеця з льоду —

Женуть хлоп'ята Шкоду:

Не підпускайте Шкоди,

Він нам завалить ходи!

Майструють діти телескоп,

Щоб розглядати небо.

Ілько підбіг, та чує:

— Стоп, Тут Шкоди нам не треба.

У двох ракетах-бочках

Летять у космос хлопчики.

Та як же космонавтам

Узять Ілька на Марс?

Ти можеш руль зламати,

Ти повбиваєш нас!

Ну що робити Шкоді?

Він кривиться та й годі,

Сопе під загородою,

Космічна ж кличе путь!..

Навіщо бути Шкодою?

Цікаво майстром буть!

СИЛА ФАНТАЗІЇ

Ілька Астрономом прозвали у класі,

Він знає про зорі усякі дива,

Думками мандрує в майбутньому часі,

Теперішні справи свої забува.

Сьогодні біда Астроному та й годі!

Боротись з підказкою клас ухвалив;

А він все читав фантастичні пригоди,

Ні вправ не зробив,

Ні задач не рішив…

У кого списати? — міркує помалу.—

Ніхто вже не дасть: пам'ятають ухвалу.

А може? —

І кличе відмінника Гриця:

Послухай: космічна страшна таємниця?

Ніхто ще не знає, а вчора уранці

У нас приземлялися… венеріанці!

У людській з'явились вони подобі,

Два ока звичайні, а третє — в лобі.

Вони в кораблищі такому, як місто:

Там зали, ангари, мости — все-чисто!

Літає беззвучно і швидше звуку…—

Грицько Астронома хапа за руку:

Ільку, ти не бре…?

Я брехати не вмію! —

Фантаст уже сам трохи вірить у мрію

І палко шепоче: — На тім кораблі

Ми тричі промчали навколо Землі!

Я бачив весь світ! Захопився…

Тож бач, Не встиг розв'язати учора задач…—

І Гриць у полоні Ількової казки,

Хоч як розуміє шкідливість підказки,

Хоч просто списати не дав би нікому,—

Сам тиче свій зошит Ільку Астроному!

ЗВІДКИ ДВІЙКИ?

ЗВІДКИ ДВІЙКИ?

Добре вчилася Софійка,

Добре вчилася Гафійка.

А чому ж це в них, дивись,

Раптом двійки завелись?

Звідки двійки у Софійки?

Звідки двійки у Гафійки?

Кожна скаже це сама,

Таємниці тут нема!

От розказує Софійка:

— Через те у мене двійка,

Що Данило, старший брат,

Виїхав на практику.

Дуже добре знає брат

Мову і граматику,

Знає правила чудово,

Вірно пише кожне слово…

А самій, без брата,

Як мені писати?

От розказує Гафійка: