Читать «Хоровод чудних пригод (збірка)» онлайн - страница 15

А там набридло піонеру

Складати іграшки з паперу

І придумувати гри

Для малої дітвори…

Він збирає зірочку,

Приносить віршів збірочку

І каже:

— От що, малюки,

Розглядайте малюнки,

Погуляйте собі в м'яч,

А в мене

На подвір'ї матч!

Чого під п'ятим класом

Сидять Юрко з Тарасом,

Оксанка, Ната й Вірочка,

Вся жовтенятська зірочка?

Що треба тут малятам?

Ми, — кажуть, — за вожатим!

У нас повинен бути збір.

Не випускайте Васю в двір!

Щоб він не вибіг звідціля,

Ми стережемо двері…

Зараз зловим Василя! —

Регочуть піонери.

…Збір не відбувся все одно:

Вожатий втік через вікно!

АКТИВІСТ

Яка ж бо то радість в Миколи Ожини:

Миколу обрали до ради дружини!

Він хлопець активний і вчиться на п'ять,

Ну як же такого було не обрать?

Щасливий Микола додому помчав,

Щоб смужки червоні нашить на рукав.

А вдома нікого — лише не вікні

Вчорашні тарілки і чашки брудні.

Та ще під Миколиним круглим столом

Обрізки картону і сміття кругом!..

Микола по хаті никає в турботі:

Як довго ця мама сидить на роботі! Дзвінок!..

— Здрастуй, мамо!

Послухай: мерщій

Дві смужки червоні знайди і приший,

Приший на рукав дві почесні смужини,

Бо я вже у раді шкільної дружини!

Матуся сміється, вітає синочка,

Виймає з авоськи кульки та кульочки,

Скидає хустину, пальто і за мить,

З каструлею прямо на кухню біжить…

— Куди ж бо ти, мамо?

Ти ж чуєш: мерщій

Мені піонерські відзнаки приший! —

Щось в кухні парує, шкварчить і збігає,

А мама в кімнаті уже прибирає,

А потім у двір вибігає з сміттям…

«Яка ж бо то пам'ять коротка у мам,—

Ображено думає син-піонер,—

Напевно, обідать примусить тепер,

А потім ще посуд заходиться мити…

Лиш смужки для сина їй важко пришити!»

…Узор абажура відбився на стелі…

Член ради дружини давно у постелі.

Як затишно

тіні дрімають в кутках!

…Лиш голка не спить

у матусі в руках.

СОНЯ-БЕЗСОНЯ

Ви не знаєте Соні?

Це он та, русокоса,

Що іде по осонні,

В книжку втупивши носа.

Налетіла на тумбу,

Наступила на клумбу,

Бо несуть її ноги

Без шляху, без дороги.

Цю «активну читачку»

Знають в бібліотеці!

Книг ковтне цілу пачку:

Том «Старої фортеці»,

Та ще казку «Жемайте»,

Та «Васька Трубачова»,—

А про зміст запитайте,

То не зв'яже ні слова!

Вдома дівчинка Соня

Зветься

«Соня-безсоня»,

Бо читає до ночі,

Аж сльозяться їй очі.

В класі стомлена Соня

Йде до дошки спросоння,

Тихо та неохоче

Щось неясно бурмоче.

Що спитали — не чула,

Що учила — забула…

Ну, згадай,

ти ж не хвора,

Ти ж це знала учора!

Знала, — Соня вже плаче,—

Та читала до рання…

…Уникай, мій читачу,

Отакого читання!

КРОТИ

В містечку, на околиці,

Де гірки та ярки,

Жили собі два хлопчики,

Два снайпери зіркі.

Дало їм славу

снайперську

Змагання у ярку,

Як два дружки поцілили

У пляшку на пеньку.

І їли, й спали снайпери

З рогаткою в руці,

А славі їхній заздрили

Околичні стрільці.

І от на ту околицю,

Де хлопчики жили,

Прийшли вогні електрики,

Мов сонечка живі.

Раділи на околиці

І діти, і старі,

Як по горбатих вуличках

Побігли ліхтарі.

Зраділи й наші снайпери,

Моргнули — От мішень! —

А там з кутка націлились

І тільки — дзень-дзелень!

Не бачила міліція,

Не бачили жильці,

Як в електричні сонечка

Влучали камінці…

Та знав умілих снайперів

Тутешній юний люд,