Читать «Ходіння Туди і Назад» онлайн - страница 5

Дівчина була звичайнісінька. Ба більше. Побачивши її, Каміла відразу подумала: «Як же треба затуркати людину в Реальності, щоб вона хотіла мати такий неяскравий і несексуальний вигляд?» Адже Тут усі мали таку зовнішність, про яку мріяли Там. А цій, на позір іще зовсім дитині, геть нежіночній, було вже далеко за двадцять років. Висока, під метр вісімдесят, дуже худа; вузькі стегна й широкі плечі робили її схожою на хлопчика-підлітка. Довге вилицювате обличчя зі східною розкосиною майже цілком прикривало тонке чорне волосся. Вона нагадала Камілі її саму Там. Татарка, вона Тут була рудоволосою з величезними синіми очима та спокусливою поставою. Можливо, саме такою була в Реальності й ця дівчина, адже ми завжди хочемо бути цілковитою протилежністю самих себе.

Метр вочевидь був задоволений новопристалою − про це промовляло його усміхнене осяйне обличчя − і, звісно ж, не збирався пояснювати причин свого запізнення. А запитати ніхто не наважувався. Коли дзеркало розступилося і крізь нього, тримаючись за руки, увійшли ці двоє, усі замовкли й звернули на них зацікавлені погляди. Минула хвилина. Ніхто не порушував тиші. Усі завмерли. Каміла й далі роздивлялася дівчину, і тепер цікавість на її обличчі перетворилася на здивування. Такого вони ще не бачили. Новопристала була спокійнісінька: ні жаху в очах після переходу крізь дзеркало, ні запитань щодо того, де вона опинилася і що все це означає, ні сліз, ні істерик. Ще жоден новенький не поводився так буденно, ніби мало не щодня з ним стається щось подібне. Жінка пригадала себе. Коли вона після важких, нескінченних переймів, що розривали її тіло й свідомість на тисячі атомів болю, прокинулася на березі моря, де її пестили прохолодні й ніжні хвилі, то спершу дуже зраділа. Та коли з’явився Метр і захотів забрати кудись із собою, Каміла почала плакати, кричати, запитувати, де її дочка, куди її ведуть і що все це означає. Коли ж незнайомець запросив її перетнути каламутну поверхню дзеркала, бідолаха подумала, що він божевільний, і спробувала була втекти, вирватися від цього пройдисвіта, і тоді… Тоді він подивився їй у вічі, і Каміла побачила все: свої пологи, дитину, лікарів, що метушилися навколо неї… Картинка була така чітка, що жінка враз усе збагнула й опиратися вже не мала ні сил, ні бажання, бо не бачила в цьому жодного сенсу.