Читать «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі» онлайн - страница 22

Що ж є характерним для вчителя-шахрая? Дані з Чикаго свідчать, що вчителі-жінки й учителі-чоловіки схильні до шахрайства рівною мірою. Зазвичай учителі-шахраї є молодшими і менш кваліфікованими порівняно зі своїми колегами. Також вони стають більш схильними до шахрайства після того, як їхні стимули змінюються. Завдяки тому, що масив даних з Чикаго стосувався періоду з 1993 по 2000 рр., він охопив також і запровадження підсумкового тестування в 1996 році. Ясна річ, того самого 1996 року стався помітний сплеск шахраювання. І це було невипадковим явищем. Найбільше схильними до нього виявилися саме вчителі у класах із найгіршими академічними показниками. Слід також зазначити, що премія в розмірі 25 тисяч доларів для каліфорнійських учителів була в кінцевому підсумку скасована частково через підозри, що значна частина цих грошей опиняється в руках учителів-шахраїв.

Але не всі результати аналізу шахраювання, яке відбувалося в середніх школах Чикаго, були такими гнітючими. Окрім виявлення шахраїв, алгоритм зміг також виявити і найкращих учителів цієї системи державних шкіл. Вплив хорошого вчителя був помітним майже так само виразно, як і вплив учителя-шахрая. Замість випадкових правильних відповідей учні такого вчителя зазвичай демонстрували помітне покращення щодо легших запитань, на які вони раніше давали більше помилкових відповідей, і це стало показником реального підвищення рівня їхніх знань. І учні хорошого вчителя всі свої здобутки зберігали в наступних класах.

Більшість таких наукових аналізів опиняються, як правило, на бібліотечній полиці і лежать собі там, жодного разу ніким не прочитані. Але на початку 2002 року новий керівник Системи державних середніх шкіл Чикаго Арне Дункан вийшов на контакт з його авторами. Він не збирався ані заперечувати їхніх висновків, ані приховувати їх. Натомість він хотів пересвідчитися, чи й справді вчителі, виявлені завдяки алгоритму, займалися шахраюванням, а потім вжити щодо цього певних заходів.

Дункан був нетиповим кандидатом на таку впливову посаду. Коли його призначили, Арне було лише тридцять шість років; свого часу він був членом збірної ВНЗ США, а згодом грав у професійній баскетбольній команді в Австралії. До свого призначення керівником він устиг пропрацювати в Системі державних шкіл Чикаго лише три роки й ніколи не обіймав посади достатньо високої, щоб мати власного секретаря. Та все ж Дункан виріс у Чикаго. Його батько викладав психологію в Чиказькому університеті, а мати сорок років безкоштовно вела групу продовженого дня в бідному районі. Коли Дункан був ще хлопчиком, його товаришами в іграх після школи були саме ті діти з незаможних сімей, про яких піклувалася його мати. Тому коли він обійняв посаду керівника системи державних шкіл, його симпатії були радше на боці школярів і їхніх родин, аніж на боці вчителів і їхньої профспілки.