Читать «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі» онлайн - страница 18

Стівен Левітт

І якщо вчитель, окинувши оком цей новий, збагачений матеріальними стимулами ландшафт, замислиться — а чи не варто йому дещо «покращити» показники своїх учнів, то переконати його остаточно зможе ось який вирішальний стимул: на вчителів-шахраїв майже ніколи не «полюють», їх майже ніколи не ловлять на гарячому й практично ніколи не карають.

Як же шахраюють учителі? Для цього є широкий спектр можливостей — від шахрайства зухвалого до витонченого. Нещодавно одна п’ятикласниця з Окленда прийшла додому й радісно розповіла своїй матусі, що їхня супердобра вчителька написала відповіді до державного іспиту просто на дошці. Таке трапляється рідко, бо ввіряти свою долю в руки тридцяти неповнолітніх свідків — на такий ризик навряд чи піде навіть найгірший із несумлінних вчителів. (До речі, ту вчительку з Окленда хутенько поперли з роботи)19. Існують значно хитріші й витонченіші способи завищення учнівських показників. Наприклад, учитель просто може дати своїм учням більше часу для виконання завдання. Якщо він зможе завчасно, тобто незаконно, отримати примірник екзаменаційного завдання, то отримає змогу підготувати своїх учнів до конкретних запитань. У ширшому сенсі, учитель зможе підготувати учнів спеціально до роботи з тестовими завданнями, складаючи плани уроків на основі торішніх екзаменаційних запитань, що не вважається шахрайством, хоча все одно порушує сам принцип тестування. Оскільки ці тестові завдання мають багатоваріантні відповіді, причому покарання за неправильну відповідь не передбачене, то вчитель має змогу дати своїм учням настанову заповнити кожен пробіл навмання в міру того, як збігатиме час, наприклад, проставити в них низку відповідей «В» або ж розташувати «В» і «С» так, щоб вони чергувалися. Він навіть може власноруч заповнити пробіли замість учнів, коли ті підуть із класу20.

Та якби вчитель справді захотів учинити справжнє шахрайство — яке було б того вартим, — він міг би зібрати аркуші з відповідями своїх учнів і за годину з гаком до того, як здати їх, зчитати їх електронним сканером, стерти помилкові відповіді й замінити їх на правильні. (А ви завжди вважали, що олівець № 2 призначений для дітей, щоб вони мали змогу коригувати свої відповіді). Якщо такі різновиди вчительського шахраювання справді трапляються в реальному житті, то як же їх можна помітити?

Аби спіймати шахрая, треба мислити як шахрай. Якби у вас з’явилося бажання стерти помилкові відповіді ваших учнів і підмінити їх правильними, то ви, напевно, не стали б змінювати надто велику кількість таких відповідей. Бо це було б явною «зачіпкою». Ви, ймовірно, не стали б навіть змінювати відповіді в аркуші кожного учня, бо це було б іще одною зачіпкою. Та й часу вам, найімовірніше, забракло би, бо аркуші з тестовими завданнями треба здати одразу після завершення тестування. Тож що ви реально зможете зробити — це вибрати низку з восьми або десяти послідовних запитань і заповнити правильні відповіді в роботах, скажімо, половини чи двох третин ваших учнів. Ви легко змогли б запам’ятати коротку схему правильних відповідей, і це дало б вам змогу набагато швидше стирати помилкові відповіді й вставляти замість них цю схему, аніж окремо проглядати аркуш з відповідями кожного учня. Ви навіть можете спробувати такий варіант: зосередитися на завершальній частині тестового завдання, де запитання зазвичай бувають найважчими, а кількість неправильних відповідей — найбільша. Таким чином ви, майже напевно, зможете замінити максимальну кількість помилкових відповідей на правильні.