Читать «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі» онлайн - страница 16

Або, як колись сказав американський комік Філдс: «Річ, яку варто мати, варта того, щоб задля неї шахраювати».

А хто ж шахраює?

Та майже всі — якщо ставки високі. Ви могли б сказати собі: «Особисто я не шахраюю — незалежно від ставок». І відразу ж змогли б пригадати, коли ви шахраювали востаннє, скажімо, під час якоїсь настільної гри: це сталося минулого тижня. Або ж отой м’ячик для гольфа, який ви злегка й непомітно підштовхнули, бо він лежав не зовсім правильно. Чи бублик, якого вам захотілося в офісній кімнаті відпочинку, але у вашому гаманці не знайшлося доларової купюри, яку ви мали б кинути до бляшанки з-під кави. Та ви все одно взяли того бублика. І сказали, що наступного разу заплатите вдвічі більше. Але так і не заплатили.

На кожну розумну людину, яка завдасть собі клопоту створити ту чи іншу систему стимулів, завжди знайдеться ціла армія індивідів, розумних і не дуже, які неодмінно витратять ще більше часу, аби цю систему розвалити. Шахрайство може бути частиною людської натури, а може й не бути, але воно, безсумнівно, є неабияким чинником чи не в кожній ініціативі людини. Шахрайство — це первинний, праісторичний акт: бажання витратити менше, а отримати більше. Тому шахрайством займаються не лише відомі фігури — директори корпорацій, які торгують секретною внутрішньою інформацією, спортсмени, що приймають пігулки з допінгом, нахабні й безцеремонні політики, що не виконують своїх передвиборчих обіцянок. Шахрайством займається й офіціантка, яка приховує свої чайові, замість того щоб здавати їх до каси. Шахраює менеджер, що розраховує зарплату в «Космо»: він заходить у базу даних і «зрізає» робочі години підлеглих, щоб додати їх собі. Шахраює третьокласник, який, боячись не потрапити до четвертого класу, списує на контрольній з математики у свого сусіда по парті.

Деякі різновиди шахрайства майже не залишають після себе слідів. А бувають випадки, коли їх — море. Пригадаймо лише, що трапилося посеред одної весняної ночі 1987 року: сім мільйонів американських дітей раптово зникли. Наймасштабніше викрадення в історії людства? Аж ніяк. Це була ніч на 15 квітня, коли Служба внутрішніх доходів Сполучених Штатів змінила правила роботи. Замість того щоб просто перелічити дітей-утриманців, податкові декларанти відтепер мусили надати номер соціального страхування кожної дитини. Зненацька сім мільйонів дітей (які до того існували лише фіктивно в формах для отримання податкових пільг) зникли, а вони складали приблизно одну десяту всіх дітей-утриманців у Сполучених Штатах18.

Стимули цих шахраюватих платників податків є цілком очевидними. Те саме стосується й офіціантки, менеджера з розрахунку зарплати й третьокласника. А як стосовно вчительки цього третьокласника? Чи мала вона мотивацію до шахраювання? А якщо мала, то яку саме?