Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 145

н. Значить, ти не признаєш мені рації?

н. Бачиш, друже, твоє питаннє нагадує мені питаннє деяких завзятих католиків: як то, ви не вірите в папу? Але ж вірю, братику, вірю! Себто вірю в те, що папа єсть, був і буде, що він живе в Римі, носить білий плащ, нюхає табаку, має золотом шитий хрест на патинку — чого вам іще більше треба? Так само й тут. Як я можу не признати тобі рації, що всі ті люди і явища, яких ти тут навантажив нам таку копицю, справді були в XIX віці і грали в нім таку чи сяку ролю? Але одного я не признаю тобі: щоб се все вичерпувало зміст історії XIX віку, було його головною характеристикою. Тут, друже мій, треба сягнути ще троха глибше. Тоді ти побачив би, що всі ті емансипаційні благодаті, яких ти так багато навичисляв нам, що всі вони в добрій половині, а часом і зовсім — швіндель, гумбуг чи як собі хочеш назви. Бо візьмім зараз першу скраю — емансипацію селян. Чи не було се в добрій половині наданнє голого права і відібрання землі? І чи разом із тою славленою емансипацією селян не прийшла також емансипація всяких п’явок, лихварів та здирців? Чи назвеш емансипацією те, що в XIX віці зроблено на полі судівництва та адміністрації? Я назвав би се скорше регламентацією, систематичним плеканням бюрократії, так могутньої, розгалудженої і коштовної, якої не було ще, мабуть, ніколи в світі. І не диво, що насподі твоєї славленої емансипації сидить нужда, пролетаризація мас, дегенерація цілих поколінь.

н. Сей песимізм чинить честь твоєму серцю, але не твоєму розумові. Відчуваєш живо горе сучасних, але не міркуєш, що кожний час мав своє горе і що, приміром, часи тридцятилітньої війни, Хмельниччини і Руїни, навіть іще XVIII вік бачили зовсім інші зразки терпіння, здирства та дегенерації, ніж нам і в сні сниться. Та, звісно, біль болющий, але забудущий.

н. Чи так звана емансипація робітників не була тільки іншою формою ярма? Вирвались із давніх цехів, гільдій та приписів на те тільки, щоб голі, голодні і свобідні попастися в пазурі капіталістів. Та не досить сього. Почалась їх емансипаційна боротьба против капіталу. І що ж бачимо? Чи в добрій половині і тут не було гумбугу?..

н. Не зневажай великих умів і сердець! Абсолютної правди ніхто в жменю не вхопив. А коли вони обіцювали не раз таке, що не могло статися, то не забувай, що їх обіцянки розігрівали міліони серць, будили рух, благородне змагання в міліонах душ, були тою дрібкою квасу, що заквашує все тісто, значить, причиняється до того, що з нашої муки буде добрий хліб.

н. Ай, не говори мені про благородні душі тих панів!.. Прочитай, що писав Бернштейн про Лассаля, а що писали недавно соціал-демократи про Бернштейна!..

н. Політика, друже мій, так як кухня. Зазирнеш до середини, як що робиться, то й апетит тобі відбере. А про всі ті сварки та лайки — мій Боже! Нехай собі люди будуть малі, дуже малі, але дєло роблять велике.

н. Що вся наша політична емансипація — чистий гумбуг, се, здається, ти й сам признавав уже потроху. Як ти швидко виїхав на демократизм і республіканізм XIX віку! А забув шалений культ Наполеона, якому піддавалися навіть такі люди, як Гейне і Віктор Гюго! Забув культ Николая в цілій Європі до 1848 року. Забув культ Бісмарка, комедію буланжизму, англійський імперіалізм з Сесілем Родсом і Чемберленом. Чи все се — признаки вільнодумства і республіканізму? По-мойому, се старе, безкритичне, глупе і підле льокайство, зверха прикрите лахами конституціоналізму та націоналізму. І се не вирвані епізоди! Се основна течія XIX віку! Се навіть не боротьба, а ненастанний маскарад. Той сам абсолютистичний дух граєся в піжмурки з народами: показує їм раз таку цяцьку, то знов іншу, а все тілько на те, щоб спокійненько водити їх за ніс, куди йому треба. А в цілій науці XIX віку хіба не те саме? Зовсім як у нашій приповідці: пішов камінь поза ячмінь. Розсипалась наша наука на міліони дрібниць, а саме головне, те що необхідно було б знати кожному, лишила на боці. Тямиш, як мовить Фавст про Вагнера: