Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 146

Er meint, dass er nach Schäüzengräbt, Und froh ist, wenn er Regenwürmer findet.

Таке ж і наша славлена наука. Виемансипувалася від догм і формул — нібито — і пішла ритися в дрібницях. Певне, повинаходила міліони хробаччя, старих черепів та сотки порозбиваних планет. А що нам із того? Чи, знаючи се все, ми робимося мудріші? Ні, ми робимось хіба мішками, в які напаковано всякого сміття, а для життя, для дійсної життєвої боротьби ми нездалі. «Єдино же єсть на потребу», а того одного, власне, дотеперішня наука не зуміла дати нам. А остатній її світоч — Ніцше — чи ж не був її руйновником? Чи ж не прокламував на склоні XIX віку ще одну емансипацію — від усеї тої фальшивої емансипації, яку по твоїй думці дав нам XIX вік?

а. Ну, пане Зеноне, тут і я підіпру вас. Мій любий братік, величаючи емансипаційні здобутки XIX віку, не знаю, чи навмисно, чи припадком, поминув емансипацію жінок.

н. Навмисно, сестричко. Бо ж у мене жінка такий же чоловік, як і мужчина. Емансипація мужчин від соціальних, політичних і духових пут дасть ширшу волю й жінці.

а. Історія XIX віку показує щось зовсім інакше. Емансипація мужчини позволила йому виемансипуватися й від жінки, здеградувала жінку на становище мебля, шільду або Вартгаймової каси. Говорю про ту верству, що найхарактерніша для XIX віку, про середню, капіталістичну, промислову, бюрократичну. В тій верстві породились змагання до так званої жіночої емансипації — чому? Бо становище жінки було нарушене, рівновага того життя, в якім вона жила досі, була звихнена. Бо мужчина виемансипувався від жінки, і вона почула себе зайвою.

н. А я й не знав, що моя сестричка також уміє воювати парадоксами.

а. Невже се, по-твоєму, парадокс? Але ж досить поглянути на живі факти без упередження, щоб побачити, що се дійсна правда. Чи селянка, робітниця думає про емансипацію? Ні. Вона спільниця і товаришка в праці мужа, і коли сей бореся за поліпшення свого побуту, вона бореся разом з ним, бо знає, що се поліпшеннє буде поліпшеннєм і для неї. А в середній верстві зовсім не те. Що має спільного жінка судії, старости, комісара податкового або якого-небудь архівного моля з заняттєм свого чоловіка? Нічогісінько. Вона в переважній більшості випадків навіть не розуміє того заняття, не може зрозуміти, пощо і кому воно придатне. Вона знає тілько, що її муж має принести їй кожного першого стілько і стілько грошей, а понад те інтересуєся хіба його авансом, квінквеніями, пенсійними умовами — знов-таки з погляду на місячний дохід. Чим може бути для неї такий чоловік, котрого більша половина життя проходить у сфері зовсім чужій для неї, котрий із тої сфери приносить додому день у день хіба тілько втому, роздразненнє, отупіннє, вісті про «носа», дисциплінарки і тисячні бюрові неприємності? Скажи, чи такий чоловік своїм способом життя не виемансипувався від жінки цілковито? Він їй не товариш, вона не зацікавлена його ділом, і він для неї в найліпшім разі дійна корова; для свого серця, для своєї фантазії вона шукає іншого заняття. Щаслива та, що може знайти те заняттє в своїх дітях. А чим же ж при таких відносинах робиться жінка для чоловіка? Коли він оженився з любові, взяв бідну і сам бідний, то се правдива трагедія. Він швидко мусить побачити в жінці п’явку, що висисає його соки, що звисла на його заробок — і швидше чи пізніше він перестане поважати її, а найменше неповодженнє в його кар’єрі, найменше нещастє переміняє його рай на пекло. Для того більшість інтелігентних мужчин боїться сеї трагедії і жениться без любові. Вони мали час вишафувати весь запас своєї любові ще перед шлюбом. Великі міста і ті багаті «резервові армії» жінок, вибитих із натуральної колії, дають їм до сього багато нагоди, роблять легальне подружжє люксусом, чимось трохи що не смішним, філістерським, негідним характеру «свобідного, незалежного» чоловіка. Скажи сам, чи не тим духом надихані сотки отих ніби гумористично-сатиричних часописей, що зробилися такою характерною появою особливо в другій половині XIX віку? Що значать усі ті дотепи про тещу, про пан-тофлярів, про ірод-баб, якими заповнюються всякі «Journal amusant», «Fliegende Blätter», «Pschütt», а яких малпує також наша молода слов’янська карикатура?