Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 136

н. Це ви мене дуже заохотили… Що ж, поїдемо, тiлько щоб батько не знав.

ч. Секрет, секрет! Отодi, як вивернемо червінцiв бочонкiв п’ять, тодi тiлько скажемо. А є!.. Є!.. Душа моя чує, опит — велікоє дєло!

Входять я.

Поговоримо потiм. Здраствуйте, Iвановна!

Ява V

Тi ж, i я.

а. Здрастуйте! А чом же ти, сину, не йдеш до волiв?

н. Та забалакався, я зараз повечеряю та й пiду.

ч. А ви ще не вечеряли? Це добре дiло, бо й я не вечеряв.

а. То iдiть же у ту хату, там вечеря стоїть на столi.

ч. Альом, ле-козак! Та попоїмо, а потiм ти до волiв, а я в клуню на солому, можна?

а. А чому нi — спочивайте з Богом.

ч. Я не люблю, знаєте, там всяких нєжностей: перин, подушок. Є солома — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав — встрепенувся, шапку насунув та й далi посунув… Хе-хе-хе! (.)

н. Скажете, мамо, батьковi, що тут приїздив єврей i сказав, щоб вони завтра були у Смоквинова в обiдню пору з грiшми, бо Жолудь землю перекуповує. (.)

Ява VI

i я.

а. Добре. Iди ж, дочко, внось сюди з комори вечерю, а я трохи поприбираю.

Мотря пiшла.

I що це старий задумав? Щось тут є, а що — не розберу. То не хотiв у церкву коней давать, а то i сам поїхав, i цiлу обiдню стояв навколiшках; то не хотiв Мотрю сватать за Романа, то посватав; нiколи не гуляв, а то так добре випили з кумом; та все радiє чогось, веселий такий. I куди вони оце поїхали? Чи вiн кого привезе з собою, чи господь його знає? Звелiв, щоб вечеря була готова, щоб ставнi були зачиненi, свiчка поставлена на столi i щоб i ляльки тут не було. Аж страшно менi робиться од цих приборiв, i слова тобi не скаже, що задумає робить…

Мотря вносе вечерю i ставить на столi, мiж iншими пляшками з горiлкою, пироги i сметану.

я. Хто це до нас сьогодня приїде?

а. Не знаю, я вже боялась старого розпитувать; доволi того, що вiн був веселий i згодився на ваше весiлля. А сiрники є?

я. Є!

а. Ходiм же.

Одчиняють дверi, з другої хати виходять н.

ч. Спасибi за вечерю! Тепер залiзу на солому, як у пуховики.

Виходять; на кону яке врем’я пусто.

Ява VII

Входе тихо м, а за ним а, несе на плечах здоровий мiшок з кожi.

м. Iдiть же ви, куме, розпряжiть коней i поставте їх бiля фургона.

а. Ходiм удвох.

м. От тобi й маєш!.. А хто ж буде бiля грошей?

а. Хiба ж їх хто вiзьме тут?

м. Е, куме, на грiх майстра нема! Краще я тут посидю — береженого i Бог береже.

а. I одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мiшок. (.)

Ява VIII

сам. Свiтить свiчку, засвiтив, поставив, глянув на мiшок, поцiлував його.

м. Отепер Пузир нехай скаже: голяк мастi, чирва свiтить! Ще помiряємось — хто голяк. Вiн думає, що дуже розумний. Нi, братику, — потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й єврея сьогодня обманив; поки мiшок розшили — дзвiнок, вiн вийняв пачку, глянув я на неї — грошi… всерединi колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвiнок — єврей зашамотався, бере мiшок, не дає…»Давай грошi», — каже. Слово за слово, а тут — третiй; я тодi йому тиць замiсть п’ятьох та тiлько три тисячi. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А вiн, не лiчивши, прямо в вагон.