Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 82

Якщо великий Данило Галицький і його перші нащадки: син Лев та онук Юрій зуміли впродовж довгих років маневрувати між Литвою — Польщею на заході та Золотою Ордою на сході, то його праонуки Андрій і Лев з цим завданням впоратись не зуміли.

Існують дві версії загибелі князів Андрія і Лева: одна — при протистоянні з Золотою Ордою, друга — при протистоянні з Гедиміном. В обох випадках, немовби, князів підтримували союзники. У першому випадку — литовські війська, в другому випадку — хан Узбек. Скоріше за все першу версію вигадали і підтримують польсько–литовські історики, другу — проросійські. Не забуваймо про польські та російські «доважки брехні» до історичної науки. У визначенні, при якому протистоянні загинули руські (українські) князі Андрій і Лев, слід пам’ятати, якби їх підтримувала Золота Орда, то впродовж правління ханів Узбека і Джанібека, а це період із 1312 по 1357 рік, Велике Галицько–Волинське князівство на півночі і заході своєї землі не втратило б і клаптя території.

Отака незаперечна істина.

Велике Галицько–Волинське князівство у 1315–1357 роках, перебуваючи в союзі з Литвою, жорстко протистояло Золотій Орді на сході, не дозволяючи їй поширювати свої володіння далі річок Бугу і Синюхи. Хоча прикордонному улусу Золотої Орди, напираючи на Київське удільне князівство, вдалося просунутися на півночі до Білої Церкви та річки Росі.

Далі свої поселення вони розширити не зуміли.

VI. Подільська земля

Уже говорилось про надзвичайно великий вплив Подільської землі на долю України. Під Подільською землею автор має на увазі територію та людей в широкому розумінні слова — від сучасних Хмельницького — Вінниці — Черкас до Дунаю — Одеси —Херсона, тобто Поділля XIV–XV століть. Майже все те Поділля наприкінці другої половини XIII століття опинилося в руках онука хана Бувала — Ногая. Слід розуміти, що й населення Улусу Ногая на 1300 рік значно зросло в порівнянні з 1260 роком. Дослідимо цей беззаперечний факт.

Отож, у 1242 році, за російським професором М. Г. Сафаргалієвим та іншими, брат хана Батия — Бувал (Мовал) отримав в особисте володіння землі від Дону до Дніпра. Разом із ханом Бувалом на ті землі прийшли чотири (4) тюркських роди (ілі), які й стали господарями тих земель. Опосередковано можна вважати, що на тих землях з’явилося додатково 60–70 тисяч населення. Звичайно, залишилися на своїй землі мешкати вцілілі автохтони, яких хан Батий, за свідченням Вільгельма де Рубрука, зобов’язав перевозити через ріки усіх, хто рухатиметься дорогами. То були: ханські посли, торгові люди, представники інших держав, воєнні люди тощо. Будемо вважати, що й місцевих мешканців було десь 60–70 тисяч осіб. Разом — 130–140 тисяч.