Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 32

Та повернімося до Трипільської культури. Професор І. І. Заєць зі своїми колегами прийшли до наступних висновків:

«…На численних керамічних виробах Трипільської, Ямної та інших культур (споріднених із Трипільською. — В. Б.) простежуються орнаменти, виконані відтиском шнура. А в Бронзовому віці (II — початок І тисячоліття до н. е. — В. Б.) цей вид орнаментації набуває значного поширення. Більше того наприкінці III тис. до н. е. виникає ряд археологічних культур, які отримали назву Культур шнурової кераміки: Городецько–Здовбицька, Стжижовська (на території Волині), Підкарпатська (верхня частина Дністра і частково у верхів’ях Прута й на Південній Волині) та Середньодніпровська (долина Десни)…

Всередині II тисячоліття до н. е. на зміну Культурам шнурової кераміки приходять дві культури: Комарівська і Тшинецька… Більшість дослідників… вважають, що у формуванні Комарівської і Тшинецької культури важливу роль відіграли Культури шнурової кераміки, з якими вони частково споріднені,… зокрема Трипільська на її заключному етапі.

У Бронзовому віці… помітно зросла густота населення. Особливо щільно були заселені лісостепові райони з м’яким ісліматом…

Виключно важливу інформацію про характер і найголовніші виробничі й культурні процеси дають матеріали відомої Сабатинівської культури. Перше поселення цієї культури виявлено біля с. Сабатинівка Ульянівського району Кіровоградської області, на лівому березі Південного Бугу.

Племена Сабатинівської культури розташовувалися у степах Північного Причорномор’я від Дніпра до Південного Бугу — Дністра і аж до Дунаю. Тут зафіксовано 1500 поселень цієї археологічної культури.

Тут доречним буде сказати, що більшість її поселень були розташовані на території, яку в свій час освоїли трипільські племена. Підкреслимо, що поселення Сабатинівської епохи Бронзового віку знаходилися на території трипільських поселень Сабатинівка І та II… А найголовніше полягає в однотипності орнаментації відтиском шнура, керамічного посуду» [27, с. 136–137].

Археологічні дослідження сучасних українських науковців свідчать про неперервність населення на теренах України впродовж VІ–І тисячоліть до нової ери.

Звичайно, людський розвиток постійно зазнавав природних катаклізмів і катастроф, що значно впливало на життя населення, але знищити сам розвиток вони не зуміли.

І цьому є ще один надзвичайно цікавий доказ — це Київська (українська писемність). Те, що українська (руська) писемність існувала до князя Володимира, не викликає найменшого сумніву, бо існують тексти русько–візантійських договорів 860, 874, 944 та 971 років, автентичність яких не підлягає сумніву. Існування руської (української) писемності також засвідчили араби Ібн Фадлан, Ібн Якуб аль–Недім та інші. Зрозуміло, що українська писемність початку IX століття не могла з’явитися на голому місті. Археологам та історикам відомі «сарматські писемні знаки», знайдені при розкопках давньої скіфської Ольвії. Шкода, що ті письмена за російських імперських часів ніхто не розшифровував. Що цілком зрозуміло.