Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 30
Володимир Б. Білінський
«…Пам’ятки Хмільницької фази (Буго–Дністровської культури. —
Отож, Трипільська культура, зародившись в добу неоліту, перейшла до доби Мідно–бронзового віку без особливих потрясінь в результаті еволюції (розвитку) людської спільноти на теренах сучасної України. Цікаво зазначити, що історія в часи розвитку Трипільської археологічної культури не зафіксувала зміни племен (носіїв цієї культури) на автохтонних землях українців.
Саме в часи Трипільської культури виникли перші ознаки зародження української (слов’янської) писемності. Послухаємо професора І. І. Зайця:
«… Носії Трипільської культури використовували та створили ряд знакових систем, подібних до тих, на основі яких виникла писемність в Месопотамії… На трипільських матеріалах ми можемо спостерігати процеси зародження праісторичних знакових систем та давньої писемності…
У трипільсько–кокутенській знаковій системі — 68 знаків, які мають формальні аналогії у ранній шумерській піктографії, що складається з 891 графеми… Такі ж знаки можна знайти в культурах Середземномор’я. Наприклад, знак у вигляді зірки трапляється на предметах Кріто–Мікенської цивілізації та серед єгипетських ієрогліфів… Тобто ці знаки мають універсальний характер і виникають самостійно в кожній культурі… Знакові системи Трипілля–Кокутенії не мають нічого спільного з… балканськими предписемними системами. Вони розвивались самостійно і є ще одним центром розвитку піктографії, який розвинувся тут, в першу чергу, як засіб магічного спілкування з вищими силами» [27, с. 125].
Сьогодні немає підстав стверджувати, що українська писемність з’явилася в IX столітті. В язичницькі часи початку нової ери український етнос уже мав свою писемність, про що свідчить «Велесова книга». Православна церква, прийшовши на землі України–Русі в кінці IX століття зробила все, щоби повністю винищити стару українську, язичницьку писемність. А оскільки та староукраїнська писемність була переважно культово–язичницька, то за підтримки князівської влади була знищена.
Слід зазначити, що сліди Трипільської археологічної культури за останні 100 років були виявлені більше, ніж у 2000 давніх поселень на території сучасної України. А скільки їх було свідомо знищено, переорано, та скільки ще буде відкрито — знає один Бог.
Треба також мати на увазі, що XX століття для українського народу було особливо страхітливе: постійні війни, голодомори, виселення людей із рідної землі, свідоме винищення. Тож часу на археологічні розкопки і дослідження залишалось надзвичайно мало. Послухаємо професора І. І. Зайця, який вивченню Трипільської культури присвятив життя:
