Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 31

«В Україні виявлено понад дві тисячі поселень Трипільської культури… Населення на всій території поширення Трипільської культури становило щонайменше один мільйон чоловік… Житла трипільців були переважно наземними, площею від 30 до 150 м²… Біля печі під стінами та на полицях–мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Стіни, як ззовні, так і зсередини житла, розмальовувалися вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Орнамент розташовувався також навколо вікон та дверей. Житло Трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату ХІХ–ХХ століть. У такому житлі мешкала одна сім’я.

На Уманщині, в басейні Південного Бугу, а також у Межиріччі Дністра й Прута виявлено величезні поселення площею 450 га, які нараховували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами (поселення Майданецьке, Тальянки, Веселий Кут, Добриводи тощо). Тут існувала квартальна забудова, багато будинків були двоповерховими. На той час це найбільші в Європі, а можливо й у світі, перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. осіб. Археологи встановили у трипільців унікальний в історії культовий звичай — обрядове спалювання своїх жител… Воно відбувалося один раз приблизно через кожні 50 років, коли виснажувалися навколишні поля і проживання на цьому місці ставало неможливим. Освоївши нові ґрунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували житла у старому поселенні й спалювали його.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вирощували на своїх полях… — кілька сортів пшениці і ячменю, просо, горох та вику Високого рівня розвитку досягло тваринництво» [27, с. 66].

Як бачимо, українські сучасні фахівці–археологи стверджують, що «житло Трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату ХІХ–ХХ століть». І то дійсно так. До цього зауваження слід додати свідчення «Батька історії» Геродота, який у V столітті до нової ери описав житла та садиби скіфських племен будинів і гелонів. Вони теж нагадують «українську сільську хату ХІХ–ХХ століть».

Спостерігаємо надзвичайно цікаве історичне явище, коли впродовж кількох тисячоліть (V тисячоліття до н. е. — II тисячоліття н. е.) на одній і тій самій території України зберігається абсолютно тотожне житло і навіть цілком подібні елементи його внутрішнього наповнення та зовнішнього оздоблення. Аналізу цього явища не існує.

Цікаво зазначити: в часи Трипільської культури її населення на теренах України становило не менше «мільйона осіб». Тому можемо сміливо вважати, що до кінця старої ери, на рубежі епох, населення тієї культури, чи її спадкоємниці, про що говоритимемо пізніше, становило не менше двадцяти мільйонів осіб. Скоріше — значно більше. Бо пам’ятаємо, що у Скіфській державі на рубежі епох було 40 мільйонів населення.

Тому прихильникам так званої теорії прийшлих на українські землі у V–VІ століттях слов’ян, у першу чергу, слід вирішити питання «знищення чи переселення» біля двадцяти мільйонів праукраїнців із теренів сучасної України. Історія цього явища не зафіксувала.