Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 9

Наведені приклади пропаганди модернізаційної суті майбутнього комунізму приваблювали багатьох українських інтелектуалів, які добре розуміли об'єктивну неминучість індустріальних перетворень. При цьому залишалася поза увагою ціна таких перетворень. Відсутність подібної «широти» поглядів у програмових засадах і агітаційних гаслах українських партій спонукала частину української інтелігенції лояльніше ставитися до мальованих більшовиками перспектив. Принагідно зауважимо, що українські прихильники комунізму вважали (і, що важливо, переконували в цьому своїх опонентів), що національне питання в період комуністичного будівництва буде справедливо вирішене само собою, оскільки буде знищене будь-яке гноблення, у тому числі й національне.

Під цим кутом зору слід оцінювати рядки з допису Павла Попова, члена тієї групи українських соціал-демократів, які одразу після Жовтневого перевороту перейшли на бік більшовиків, а в липні 1918 р. стали співзасновниками Комуністичної партії (більшовиків) України. Повернувшись у жовтні 1919 р. із контрольованих Українською Народною Республікою (УНР) територій, він повідомляв партійне керівництво: «Вчителі, кооператори, артисти, студенти — усі потягнулися в Кам'янець (тимчасовий центр УНР, нині — Кам'янець-Подільський. — Лет.). У Києві більшість із них працювала в радянських установах. І тепер, потрапивши в установи укр. республіки, вони просто задихаються в тій мертвій, болотній атмосфері, яка панує там. І найбільш відверті ненависники більшовиків вимушені зізнаватися, що працювати з ними набагато краще, ніж з ким то не було б іншим». У датованій 1926 р. статті на цю тему П. Попов висловився більш чітко: «Навіть будучи нам ворожою по суті, вона (за текстом — „петлюрівська інтелігенція“. — Авт.) не могла не визнати широчінь задумів нашого будівництва, не могла не віддати належне сміливості й послідовності наших заходів».

Пропагована масштабність поставлених завдань та універсальність комуністичної ідеології, за якої радянські республіки виглядали своєрідними першопрохідцями прогресивних змін, які згодом обов'язково повторить за ними пролетаріат інших держав, зіграли важливу роль в опануванні більшовиками України. Особливе значення мало вирішення на інституційному рівні національного питання, адже у випадку дій, протилежних задекларованим, значною частиною суспільства ці дії розцінювалися як «помилки місцевих органів» і авторитет більшовицьких верхів та комуністичної ідеології суттєво не знижувався. Характеризуючи більшовицьку ідеологію, всесвітньо відомий американський політолог Самуель Гантінгтон зазначив: «Слов'янофіли та прихильники вестернізації дискутували, чи може Росія відрізнятися від Заходу і при цьому не бути у порівнянні з ним відсталою. Комунізм блискуче розв'язав цю проблему: Росія зовсім відмінна від Заходу і засадничо протистоїть йому, тому що набагато випередила його. Вона вела перед у пролетарській революції, яка врешті-решт мала охопити цілий світ. Росія втілила собою зовсім не відстале азійське минуле, а прогресивне радянське майбутнє. По суті, революція дала змогу Росії стрибком випередити Захід, відділяючись від нього не тому, що „ви інакші, а ми ніколи не будемо такі, як ви“, як наполягали слов'янофіли, а тому, що „ми інакші, а ви врешті-решт станете такими, як ми“, як говорилося в комуністичному Інтернаціоналі». Відзначена Гантінгтоном ідеологема найширше застосувалася при вирішенні національного питання.