Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 11

Ігнорувати національно-визвольний рух більшовики не могли. Втім, це не означало, що національне питання вплинуло на формування програмових засад цієї партії. Воно залишалося другорядним. Ленін з цього приводу зауважував: «Робітничий клас менш за все може створити собі фетиш з національного питання, бо розвиток капіталізму не обов'язково пробуджує до самостійного життя всі нації (курсив наш. — Авт.)». Однак більшовики використовували цей рух у власних цілях. Адже, за словами того ж таки Леніна, такий підхід був органічним для марксистів: «У порівнянні з „робітничим питанням“ підпорядковане значення національного питання не підлягає сумніву для Маркса. Але від ігнорування національних рухів його теорія далека, як небо від землі».

Потреба використання національного руху була врахована ще в програмі РСДРП 1903 р. У ній відзначалося, що «РСДРП ставить своїм найближчим завданням повалення царського самодержавства та зміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечила б...» Далі називалися 14 головних характерних рис конституції демократичної республіки, серед яких була й така: «9. Право на самовизначення за всіма націями, що входять до складу держави». У роз'ясненні свого бачення програми російських соціал-демократів у національному питанні, яке Ленін написав напередодні з'їзду, він зауважував: «Соціал-демократія, як партія пролетаріату, ставить своїм позитивним головним завданням сприяння самовизначенню не народів та націй, а пролетаріату в кожній національності». Якщо врахувати, що навіть на українській етнічний території серед робітників українці становили меншість, то стає зрозумілим суто декларативне значення такого «права на самовизначення».

Слід визнати, що Російська соціал-демократична робітнича партія (причому обидва її крила — як більшовицьке, так і меншовицьке), проголошуючи право на самовизначення за усіма націями, що входять до складу держави, бачила його в «широкому місцевому самоуправлінні для тих місцевостей, котрі відрізняються особливими побутовими умовами та складом населення». Схожі настанови, у яких теж ішлося про потребу врахування «місцевих особливостей» чи надання «культурної автономії», тією чи іншою мірою були наявні в політичних програмах багатьох партій. Це зайвий раз свідчить про актуальність у тогочасному суспільстві, насамперед на «окраїнах» Російської імперії, національного питання. Його вага в протестному рухові не знизилася і після поразки революції 1905—1907 рр. Бажаючи виділитися серед інших загальноросійських політичних партій більшовицьке керівництво за ініціативою Леніна вирішило означити свою особливу позицію в цьому питанні.