Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 86

На відміну від владного проводу УСРР, у Кремлі національна форма радянської державності в Україні сприймалася лише як зовнішня ширма, за якою немає жодного змісту. Зокрема, В. Ленін у заключній промові про програму РКП(б) на VIII з'їзді РКП(б) (18—23 березня 1919 р.) двічі проговорився, що нині «існує одна Совітська республіка». Ще більш чітко та промовисто віддзеркалилося ставлення Кремля до УСРР у промові члена Президії Всеросійського ЦВК Л. Сосновського, яку він виголосив на засіданні ВЦВК від 9 квітня 1919 р: «Товариші, ЦВК до цього часу доводилося працювати як єдиному законодавчому органу робітників і селян в усьому світі. Сьогоднішнє засідання ми щасливі відкрити, знаючи, що поряд з нами у Європі є два таких вогнища робітничої і селянської революції — в Угорщині та Баварії». Бачимо, що в Кремлі не вважали за якесь окреме, і тим більше — незалежне ціле ні Україну, ні інші радянські республіки (Естонія, Литва, Білорусія, Латвія), щодо визнання незалежності яких, як вже згадувалося раніше, були навіть ухвалені спеціальні юридичні акти.

Національна ширма певний час влаштовувала Кремль, оскільки допомогла опанувати Україну та деякі інші «національні окраїни». Додамо також, що економічним потребам більшовицького центру наявність такої ширми на перших порах нічим не заважала. Адже Українською радою народного господарства (УРНГ), яка й була головним економічним органом УСРР, керувала надіслана з Москви і підпорядкована (включно з особистим грошовим забезпеченням) безпосередньо ВРНГ РСФРР комісія на чолі з Андрієм Нікітіним. Результати роботи цієї комісії станом на березень 1919 р. влучно схарактеризував надісланий до України з перевіркою член президії ВРНГ Влас Чубар: «Робота РНГ не могла розвиватися інтенсивно й ознаменувалася поки що ефективними результатами в частині вивозу, де невтомно працював тов. Ландау». Тобто на той час викачувати промислові ресурси можна було й без формальної централізації управління економікою.

Таке становище задовольняло Кремль. Однак воно не могло тривати постійно: економічні ресурси України швидко вичерпувалися, а їх подальше невідшкодовуване викачування призводило до появи та посилення спротиву українських управлінців. Та й члени вказаної комісії, які серед своїх обов'язків мали й завдання налагоджувати економіку, з часом «українізувалися», тобто почали дбати про економічні інтереси УСРР. Після опанування більшовиками України, яке в основному завершилося у березні 1919 р., почали активніше відстоювати українські інтереси й керманичі УСРР. За часом це збіглося із затвердженням III Всеукраїнським з'їздом рад рішення про переїзд урядових структур із Харкова до Києва.

Серед рядових комуністів в Україні набували популярності ідеї, висловлені у своєрідному українському комуністичному маніфесті В. Шахрая та С. Мазлаха — книзі «До хвилі. Що діється на Вкраїні і з Україною?» (Саратов, 1919). Сергій Мазлах у листі до дружини схарактеризував становище такими словами: «Україна повинна бути самостійною Совітською республікою. Цього вимагають інтереси українських трудящих й успіх світової революції. І це усвідомлюють робітники. Усвідомлюють навіть національно знеособлені елементи, що випередили історію». У Кремлі були вкрай стурбовані таким меседжем і поширенням цих ідей в Україні. Тому книгу заборонили, а авторів виключили з лав КП(б)У.