Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 73

«У період 1919 р. було певне підозріння навіть до української мови»: мовне питання

Стрімке опанування України, успіхи на інших фронтах давали більшовицькому керівництву підстави сподіватися на «світову революцію». Тоді багатьом здавалося, що комунізм — справа близького майбутнього, а отже, настав час втілювати його програмові засади в життя. Форма і зміст, гасла і реальні завдання національної політики виявилися максимально наближеними одне до одного. Тому звернення до мовної політики більшовиків у радянській Україні 1919 р. допомагає з'ясувати не лише особливості цього періоду, а й стратегічне бачення цієї проблеми більшовицькими управлінцями.

Питання української мови в дореволюційний період більшовицькі ідеологи оминали. Але після зведення нанівець, як здавалося Кремлю, українського національно-визвольного руху 1918 р., на початку 1919 р. вони вже не приховували свого ставлення до української мови як до чогось зайвого чи як до перешкоди на шляху комуністичного будівництва. У березні 1919 р. на VIII з'їзді РКП(б) В. Ленін навіть висловив сумнів у її існуванні: «Там навіть з мовою справа так стоїть, що невідомо стало: чи масова українська мова чи ні?»

Під час ейфорії, що охопила більшовиків після перемог початку 1919 р. і насамперед внаслідок стрімкого опанування України, їм було не до аналізу причин таких успіхів. Поза їхньою увагою залишився й один із ключових чинників масової підтримки Червоної армії українцями — публічне визнання та підтримка більшовицьким центром наприкінці 1917—початку 1918 р. національно-культурних та державних прав України. Сам факт створення уряду радянської України наприкінці 1918 р. начебто свідчив про продовження такого курсу 1919 р. Це здавалося незаперечним і тогочасним українським прорадянським силам, передусім українським есерам-боротьбистам, під ідеологічним впливом яких перебувало чимало повстанських загонів. Однак у більшовицьких керманичів була інша думка.