Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 32
Геннадій Єфіменко
Для успішного здійснення запланованого Ленін вважав за доцільне якомога швидше формалізувати запропоновані зміни в партійних програмових документах. Для цього, на його думку, більшовикам треба перейменувати свою партію на комуністичну, прийняти нову, комуністичну за змістом програму, а для поширення комунізму в світі створити новий Інтернаціонал — комуністичний.
Реалізація видозмінених програмних засад потребувала необмежених владних повноважень. Тому головним поточним завданням більшовиків стала
Потреба переходу влади до рук «пролетаріату та біднішого селянства» становила основний зміст другої тези. Аналізуючи цю тезу та звернувши увагу на, здавалося б, нетипове для марксистів прагнення долучити селянство до панівного класу, український історик С. Кульчицький цілком слушно зауважив: «Твердження про „особливий шлях Росії“ і революційні потенції селянства Ленін запозичив у народників та їх спадкоємців — есерів. Різниця полягала лише в тому, що народники та есери, коли говорили про робітників, селян або трудову інтелігенцію, мали на увазі якраз робітників, селян і трудову інтелігенцію разом із вільно створюваними ними організаціями — радами, профспілками, фабзавкомами, кооперативами і селянськими союзами. Ленін, використовуючи ту саму термінологію, мав на увазі не класи і верстви російського суспільства разом з їхніми організаціями, а тільки власну партію — „авангард пролетаріату“. У суспільно-політичному житті він не знаходив місця для інших „авангардів пролетаріату“. Він дозволяв жити й діяти тільки тим радам, спілкам, комітетам або організаціям під іншими назвами, які перебували під впливом і контролем його партії. Щоб забезпечити такий вплив і контроль, у країні мала бути запроваджена диктатура ленінської партії, побудованої, як відомо, на засадах „демократичного централізму“, тобто з цілковитим підпорядкуванням нижчих інстанцій вищим. Щоб диктатура виглядала пристойно, її треба було відповідним чином назвати: демократична диктатура пролетаріату і селянства, а на етапі соціалістичної революції — диктатура пролетаріату. „Демократичний централізм“, „демократична диктатура“ — на таких оксиморонах трималася вся ленінська теорія революції».