Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 2

а) в Україні було чимало прихильників комунізму;

б) певний час існував питомо «український комунізм», потім «націонал-комунізм» як неоформлена система поглядів у лавах КП(б)У;

в) радянська Україна від початку свого утворення претендувала і, зрештою, до кінця 1920-х рр. реально була суб'єктом більшовицької політики, однією із сторін, хай і нерівноправною, у відносинах з комуністичним центром. Чому в комунізму виявилося чимало прихильників в Україні? Які були об'єктивні передумови для успіху комуністичної ідеології? Чому більшовизм/комунізм виявився наскільки актуальним? Яка роль у цьому національного чинника? На що сподівалася прихильники комунізму з Україною в серці? Що спонукало їх піти за Леніним та Сталіним? Відповіді на ці питання дадуть змогу пояснити тривалість комунізму на українських землях. Зрозуміло, що в центрі дослідницької уваги навіть у період до встановлення однопартійної диктатури насамперед будуть більшовики, оскільки саме їхнє керівництво генерувало методи, якими комуністичні ідеї втілювалися в життя.

Наявна на час захоплення влади більшовиками марксистська теорія не передбачала можливості комуністичного/соціалістичного будівництва у напівфеодальній країні, якою, по суті, і була Росія станом на 1917 рік. Однак більшовицькі керманичі не лише захопили, а й утримали владу і вже під неї модифікували теорію. До влади більшовицькі керманичі прийшли без будь-яких навичок управління, але з доволі чітким образом уявлюваного майбутнього. Ці навички, в тому числі й уміння миттєво переорієнтовувати гасла/декларації з огляду на настрої суспільства, були сформовані важкими досвідом 1917—1921 рр. Тоді ж було апробовано на практиці й ті методи управління, які, з одного боку, так чи інакше (1919 р. — найбільше, за що більшовики й поплатилися) відповідали комуністичним уявленням про найближче майбутнє, а з іншого — намагалися враховувати реальні можливості Кремля. Дослідження радянської історії свідчить, що від основних уявлень та спроб втілити своє бачення в життя верхівка більшовиків у наступні роки так і не відмовилася. Тому в подальшому більшовицька влада тією чи іншою мірою повторювала застосовані в 1918—1920 рр. заходи з комуністичного будівництва. Найповнішою мірою це стосується «сталінського» періоду історії, але є характерним і для інших періодів. Отже, для розуміння сутності радянського комунізму в першу чергу треба проаналізувати його початки.

Основні уявлення про майбутнє і, відповідно, про основні принади комунізму, який і вважався таким майбутнім, у більшовицьких керманичів сформувалися задовго до захоплення ними влади. Тому так важливо продемонструвати їх зміст. У тому числі й для того, щоб з'ясувати, як стало можливим свідоме визнання значною частиною тогочасного активного політикуму насильства необхідним чи навіть ключовим методом державного будівництва. Найбільші катастрофи України (голод 1921—1923 рр., колективізація, Голодомор, «розстріляне відродження», викорінювання носіїв національної свідомості як серед українців, так і серед національних меншин) були безпосереднім наслідком нав'язаного в 1917—1921 рр. і схвально сприйнятого частиною українського суспільства комуністичного проекту. Причому навіть прихильники комунізму «з Україною в серці» не-більшовицького походження, такі як Михайло Полоз, Олександр Шумський, Володимир Винниченко, як правило, так і не визнали своєї принципової помилки в оцінці як загальних перспектив комуністичного будівництва, так і насилля як його ключового методу.