Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 5

Одночасно в російському позавладному політикумі зростало усвідомлення потреби не лише економічних, а й політичних змін, в тому числі — у сфері національних відносин. Серед категоричних прихильників індустріалізму та політичних змін було й керівництво більшовиків — Російської соціал-демократичної партії (більшовиків), РСДРП(б). Партія з такою назвою та характерним означенням «більшовики» виникла після розколу 1903 р. РСДРП на «більшовиків» та «меншовиків». Очолювана Володимиром Леніним РСДРП(б) до 1917 р. була професійно організованою, але не дуже впливовою партією, формальним теоретичним/науковим підґрунтям існування якої, втім, як і меншовиків, стало вчення Карла Маркса.

Загалом наприкінці XIX — на початку XX ст. марксизм у європейських країнах здобув велику популярність. Демонстраційна «науковість» цієї теорії, яка не лише дала, здавалося б, ґрунтовне й закономірне пояснення сучасного та минулого, а й претендувала на те, що може спланувати чи спрогнозувати майбутнє, стала важливою передумовою її успіху. І хоча, як виявилося згодом, претензії щодо майбутнього не мали під собою реальних підстав, логічне пояснення минулого давало підстави вважати, що Марксу вдалося відкрити всесвітні закономірності людського розвитку. Багатьом молодим інтелектуалам здавалося, що комунізм, головною ознакою якого визначалася ліквідація приватної власності, є не просто об'єктивно зумовленим, а й неминучим наслідком розвитку людства.

Потреба ліквідації приватної власності була теоретично обґрунтована основоположниками марксизму. У своїй головній праці «Капітал» Карл Маркс так змалював уже недалеке, як йому тоді здавалося, майбутнє: заради збільшення прибутку капіталісти посилюють тиск на пролетаріат, в результаті чого «зростає маса злиднів, гноблення, рабства, виродження, експлуатація, але разом з тим зростає обурення робітничого класу, який постійно збільшується кількісно... Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними із їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють». Щоправда, шлях та терміни втілення в життя цих передбачень прихильники марксизму бачили по-різному.

У провідних європейських країнах переважна частина соціал-демократів (цією назвою, як правило, почали називатися прихильники Марксової теорії) незабаром дійшла висновку про можливість накопичення елементів соціалізму в рамках власне капіталістичного поступу, тобто про необов'язковість примусової ліквідації приватної власності на засоби виробництва. В умовах загального виборчого права з'явилася можливість законодавчим шляхом поліпшувати умови праці робітників і надавати підтримку слабозахищеним. Європейські соціал-демократи вирішили використати ці важелі впливу. Схожу позицію займала й частина російських соціал-демократів — меншовики. Ці політичні сили вирішили максимально використати наявні можливості для узгодження інтересів праці та капіталу, а тому заклик до примусової ліквідація приватної власності для них ставав неактуальним. Натомість Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) в основу своєї програми поклала іншу «істину» — мовляв, насильницька ліквідація приватної власності є об'єктивною необхідністю подальшого розвитку людства. Положення про нездоланні суперечності між капіталом і працею, які лише посилюються з розвитком капіталізму, було аксіомою для більшовицьких керманичів. Тому вони робили все, щоб поляризувати відносини між працею та капіталом.