Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 194

Специфічною була ситуація в образотворчому мистецтві. На художній ниві партійне керівництво вдавалося протекціонізму певних митецьких груп. Влада обрала фаворитом Асоціацію художників Червоної України (АХЧУ), головний осередок якої знаходився у Харкові. Метод реалізму, які сповідували художники цього мистецького угруповання, більш імпонував більшовикам. Завдяки державній підтримці АХЧУ дедалі більше претендувала на монополію в мистецтві. Але в Україні існував ще один потужний культурний центр — Київ. Тут провідні позиції належали Асоціації революційного мистецтва України (АМРУ).

Осередком АМРУ був Київський художній інститут, де згуртувалися молоді учні школи монументального мистецтва Михайла Бойчука. В основі творчого методу мистецької школи М. Бойчука лежало вивчення староукраїнського та українського народного мистецтва. Він спирався на монументальну спадщину Київської Русі, яка мала прокласти місток до створення українського мистецтва нової доби. Здобувши освіту в кращих академіях мистецтв Західної Європи, М. Бойчук створив школу монументального живопису, яка мала великий вплив на розвиток європейського образотворчого мистецтва. Його манеру високо оцінили французький мистецтвознавці Гійом Аполлінер та Андре Сальмон. Є підстави говорити про вплив українського монументального живопису на творчість мексиканського художника Дієго Рівери, який відвідував СРСР у 1927—1928 рр. Бойчук не тільки видатним художником, але й талановитим вчителем, що підготував цілу плеяду учнів (Т. Бойчук, А. Іванова, С. Колос, І. Липківський, О. Павленко, І. Падалка, В. Седляр).

Партійне керівництво завжди розглядало Київ як осідок «націоналістичної» інтелігенції і з підозрою ставилася до школи бойчукістів, вбачаючи в ній «буржуазні» впливи, але реальний наступ почався лише на початку 1930-х рр. Головним погромником АМРУ стали їхні опоненти з табору реалістів. 1931 р. виходить друком книга одного з лідерів АХЧУ — Антона Комашка «За пролетарську гегемонію в просторовому мистецтві», де він жорстко критикує бойчукістів як провідників «занепадницької лінії».

Початок цькування певного напрямку не обіцяв нічого доброго для його послідовників. Ситуація в образотворчому мистецтві не була винятком. 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями органів державної безпеки заарештували М. Бойчука та низку його учнів. Незабаром всіх їх розстріляли.

Репресії торкнулися і частини колишніх членів АХЧУ, що виділилися з організації 1929 р., заснувавши Українське мистецьке об'єднання.

Раніше за інші галузі мистецтва консолідаційних заходів зазнала кінематографія. Це було продиктовано початком ери звукового кіно, що висувало кіномистецтво в авангард ідеологічного фронту, а проблема сценарію віднині набувала нового ідеологічного значення.