Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 191

Показовий процес, що скидався на фарс, завершився абсолютно протиправним вироком. Четверо підсудних отримали по 10 років таборів, решта від 8 до 2 років або ж були засуджені до заслання за межі УСРР. 1989 р. всі жертви процесу «СВУ» були реабілітовані за відсутності складу злочину.

Другим резонансним процесом стала справа «Українського національного центру» (УНЦ), ініційована 1931 р. Ця справа започаткувала справжнє полювання на вихідців із Галичини, які, повіривши свого часу в щирість політики українізації, переїхали до УСРР. Цей процес було використано для посилення контрукраїнізаційних заходів.

Вирок у справі «УНЦ» був винесений у лютому 1932 р. в закритому порядку. Загалом за справою «УНЦ» було засуджено 50 осіб на строки ув'язнення від трьох до шести років. Більшість з них померли в таборах.

Влітку 1930 р. відбувся XVI з'їзд ВКП(б), який взяв курс на боротьбу з ухилами в національному питанні. На практиці це означало, що настала черга партійних чисток. Під ударом опинилася насамперед члени партії національних республік.

1930 р. ДПУ розпочинає тотальне стеження за Миколою Хвильовим. Попри тривале цькування, Хвильовий ще сподівався найти компроміс зі владою. Для цього було потрібне «каяття», яке письменник сприймав як вимушений крок, що дозволяв зберегти творчу свободу та захистити своїх однодумців. Власне, це було трете каяття Хвильового, але якщо перші два рази він каявся у власних «гріхах», то 1930 р., влада зажадала від письменниками не просто каяття, але вияву лояльності. Хвильовому доручили написати викривальні матеріали із засудженням «СВУ». Для цього він навіть отримав фрагменти щоденника С. Єфремова з критичними випадами щодо більшовицької політики перекладені російською мовою.

Хвильовий виконав завдання. Протягом березня 1930 р. у газеті «Харківський пролетар» було опубліковано дві статті «А хто ще сидить на лаві підсудних? (До процесу „Спілки визволення України“)» та «За щоденником С. О. Єфремова — вождя, академіка, „совісті землі української“, що палахкотить „великим полум'ям“».

Письменник та його оточення отримали на певний час індульгенцію від влади. 1932 р. навіть вийшов перший том вибраних творів Хвильового. Навесні 1933 р. він одержав відрядження у село. Гнітюче враження від вимореного голодом українського села лягло важким тягарем на серце письменника. Він ані на мить не сумнівався у штучному характері голоду, який мав покласти край українському питанню. Але останньою краплею для Хвильового став арешт близького друга і соратника Михайла Ялового.