Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 175

У березні 1927 р. синусоїда тиску на вчених знов пішла вгору. На політбюро ЦК директивно було ухвалено реорганізувати ВУАН впродовж наступних трьох місяців. Форсування ухвалення нового статуту з боку Наркомосу, як і раніше, наштовхувалось на опір ВУАН, що принципово не бажала міняти кількість відділів та заперечувала проти розширення загальних зборів за рахунок представників Наркомату освіти і громадських організацій.

Натомість Наркомос у червні 1927 р. нагадав про обов'язкове затвердження ним членів Академії наук (раніше ВУАН ухилялась від цього) та зажадав, аби академія надала такі списки. У листопаді до ВУАН надійшла директива про обов'язкову присутність уповноваженого Укрнауки Наркомату освіти у Києві на засіданнях президії академії та її управи. Наприкінці грудня 1927 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У за участі секретаря ЦК ВКП(б) В'ячеслава Молотова були деталізовані дії Наркомосу щодо підпорядкування ВУАН. Ішлося про підтримку лояльних до більшовиків науковців та залучення їх до складу президії, відсторонення Єфремова і Кримського від керівництва Академією наук, висунення на пост президента ВУАН мікробіолога, етнічного українця Данила Заболотного, який на той час проживав у Ленінграді, та проведення перевиборів уже в січні 1928 р. Заохочувались дії Наркомосу щодо затвердження в званні членів академії лояльних науковців та, навпаки, незатвердження вчених, що висловлювали ворожі більшовикам погляди. Таємні голосування мали бути замінені відкритими. Єдиним легітимним керівним органом ВУАН визнавалась Рада ВУАН у складі затверджених Наркомосом дійсних членів ВУАН та представників Наркомосу.

У середині січня до ВУАН була надіслана сформована згідно з рішенням політбюро ЦК спеціальна комісія на чолі з головою Укрнауки Юрієм Озерським. Хоча формально її метою було начебто нейтральне «вивчення роботи» ВУАН, основне завдання комісії полягало у виявленні усіляких хиб у науковій, організаційній та господарській діяльності академії (причому за весь період її діяльності) для проведення подальшої радянізації ВУАН. Цю тенденцію, до речі, добре вловив Грушевський, який тоді ж у приватній розмові з Єфремовим зауважив, що «Російську академію починають комунізувати, а потім черга й за нами».

Наввипередки задумав грати колишній голова Укрнауки історик Матвій Яворський. На противагу ВУАН він запропонував створити другу, «радянську», Академію наук — у Харкові, і навіть знайшов прибічників цієї ідеї серед чільних академіків ВУАН. Проте його пропозиція підтримки в Наркомосі не знайшла — влада зосередилась на приведенні до бажаного їй стану ВУАН й уникала зайвих клопотів. «Що ж до нової академії, — зауважував нарком освіти УСРР М. Скрипник у січні 1928 р., — то в нас же є вже академія, і коли б ми й з нею дали якийсь лад, то й то було б добре. Двох академій наша держава не видержить. Ми повинні всі кошти і всі сили кинути на те, щоб хоч ту одну поставити на потрібну височінь та забезпечити їй можливість працювати».

Ситуацію із реформуванням ВУАН тримали на контролі і в Кремлі. ЦК ВКП(б) отримував докладні звіти про розв'язання питання з радянізацією ВУАН, що, за твердженням ЦК КП(б)У, мало не лише академічний характер, а й політичне значення. Серед іншого, у Москві розглядались і кандидатури на пост президента ВУАН.